Занедбані в далеку скриньку багатьма після появи компакт-касет і компакт-дисків вінілові платівки — знову на коні. У минулому році продажі вінілових носіїв по світу (а особливо в США, де звукозаписна промисловість найбільш розвинена) вкотре зросли. І вперше за півтора десятиліття оминули за кількісними показниками начебто зручніші «компакти». Проте статистика — хитра річ, і хоча тріумфальне повернення платівок не можна заперечувати, в аудіофільській сфері свої тонкощі.
Згідно з результатами дослідження німецької компанії Statista, що збирає дані з численних офіційних джерел, у 2021 році 41,7 млн копій музичних альбомів (міні-альбомів, синглів і збірників — загалом, релізів) було продано на вінілі. Компакт-диски (CD), які ще наприкінці минулого століття спокушали покупців саме компактністю (а також більшою надійністю) нехай не набагато, але відстали — їх вдалося реалізувати в кількості 40,6 млн екземплярів. Цифрові зразки музичної творчості, яким багато хто приписував майбутнє, взагалі відстали від звичних носіїв: через digital-платформи було продано трохи більше 26 млн найменувань.
Нинішній тріумф вінілу — подія як раптова, так і багатьма очікувана. Зростання кількості проданих платівок США спостерігається вже протягом 15 років. Американський покупець музичних носіїв у цьому плані взагалі — особливе явище з низки причин.
Перша причина – це історично широко розвинена індустрія звукозапису та видання фонограм. Значна частина лейблів має у своєму розпорядженні або штаб-квартири в США, або, як мінімум, свій шаблей там.
Другий фактор — розгалужена мережа профільних магазинів та численні партнерські програми звукозаписних компаній в інших сферах — ексклюзивний продаж дисків у кав'ярнях, продуктових супермаркетах тощо.
І, нарешті, третя причина — жорстке антипіратське законодавство, яке хоч і критикує більшість американців (досить згадати відповідну серію «Південного парку», де юні герої «навіть Judas Priest скачали») все одно продовжує діяти. Проте все це, здавалося б, має грати лише на руку продавцям цифрового контенту і CD, які не займають багато місця, на відміну від громіздких вінілових видань (які тим більше і в дорогу не візьмеш).
Як відзначають колекціонери і в Європі, і в США, секрет зростання продажів вінілу на цьому фоні легко пояснити, однак аргументація покупців «млинців» часто лежить за межами суто аудіофільської площини — в колекціонерській.
На вінілових семидюймовках нерідко видають треки, які не отримують цифрового втілення і не потрапляють на CD, так що для фанатіючого комплетиста (людини, яка прагне, наприклад, зібрати всі записи певного виконавця) покупка платівки в подібній ситуації - єдиний вихід.
Сам формат вінілових лонгплеїв (LP, як правило - повноцінний альбом на дванадцятидюймовій платівці) має на увазі більше, ніж CD (і, тим більше, у касет) простір для творчості автора обкладинки. Для колекціонера або просто любителя гарних артефактів це має неабияке значення, адже, наприклад, знаменита призма з променями з обкладинки пінкфлойдівської «Темної сторони Місяця» значно більше вражає у своєму первозданному, під 12 дюймів, вигляді.
І, звичайно, вініл таки продовжує користуватися популярністю за рахунок технологічних особливостей та можливості вигравати за якістю звуку у основних конкурентів — аудіо-файлів та CD-треків. Втім, це далеко не загальне правило. Записи з вінілу мають більший, ніж, наприклад, компакт-диски, динамічний діапазон. Але у сучасному світі це стосується не всіх платівок. Ті, що були записані в епоху до CD - зазвичай відрізняються за звучанням. Ті ж альбоми, які створювалися вже під компакти та цифру, на вінілі діапазону штучно не додадуть.
Що стосується сфери цифрового продажу, то скептикам-аудіофілам, які радіють, що показники там відносно малі, святкувати перемогу носіїв над файлами не варто. Так, купують digital-релізів не так багато, але в статистиці за «цифрою» неможливо врахувати, скільки людей підписано на різні стрімінгові сервіси, що дозволяють їм за скромну регулярну плату слухати необмежену кількість музики, фактично не купуючи її.
Таким чином, у цьому питанні безліч змінних, за наявності яких говорити про домінування одного формату над іншим з повною впевненістю неможливо. Проте зростання продажу вінілу в наявності, навіть без порівняння з іншими носіями, а отже, лейбли ще довго діятимуть за логікою «нове — добре забуте старе». Тим більше що ідея таких форматів як DVD-audio або SACD (Super Audio CD), що поєднували високоякісний звук і зручність, відверто провалилася, тому що вимагає від виробників витрат, несумірних із прибутком та купівельною спроможністю навіть найвідчайдушніших аудіофілів.
bbabo.Net