Перше: Сергій Шнуров знову наскандалив. Друге: Шнур уже не той. Ці дві основні, мабуть, сентенції на сьогодні викликав калейдоскоп несподіваних відеокліпів-типу-одкровень-типу-викриттів, які Сергій Шнуров та його поточна подільниця з музикування Зоя вивалили на вуха та голови здивованої публіки.
Причому вивали не лише з маркуванням 18+ та добірним триповерховим складом (інакше і не Шнур), а й з етикеткою «угруповання «Ленінград»: «біглівська» трилогія «Поки що так/ Поки що так 2/ Покаяна», безглуздо-дискотечні «Ритм і Мелодія» і, нарешті, антисобчачий «Шмарафон».
Стоп! Який «Ленінград»?.. Так, як Шнур, коли запевняв град і світ про «закриття проекту «Ленінград», не бив себе в груди навіть Клаус Майне з групою Scorpions,.
Упирав на слово «навіки»! Зневажливо пирхав на кожного Фому Невіруючого, який намагався вивести маніпулятора на «чисту воду», звинуватити в лукавому піарі, запідозрити в обдурюванні та дешевому трюкацтві. Але! Недовго мучилася бабуся у високовольтних дротах, як говорила дитяча лічилка. Зрештою, те, що дозволено Scorpions (і не їм одним, до речі), з їхніми «прощальними» турами, число яких наблизилося вже до півдюжини, чому не дозволено «великому та жахливому» Сергію Володимировичу? А що? Творча натура вітряна: сьогодні пішов, завтра прийшов. Все норм. Піар – не піар, розрахунок – не розрахунок, але виняток із правила тут не відбулося.
Хоча, ні, було кілька винятків. Ось Алла світло Борисівна - вона, як сказала: "Я втомилася, я йду", - так і пішла. Вона, та світлої пам'яті Борис Миколайович Єльцин – ось два герої. І сидить тепер наша Алла, безтурботно звісивши ніжки з даху сімейного замку, оглядає пильним оком округу і регоче - іноді гомеричним сміхом ... Згадуючи, в тому числі, як від душі танцювати в компанії інших важливих дам, включаючи першу леді держави, коли така ще була , під Шнурову «Дорожню» на «Новій хвилі», співаючи з усіма хором «Ехай…»
Насамперед сертифікований алкаш і безшабашний хуліган Сергій Шнуров, якого зате (і саме за це) любили, у молодецтво і непотребство якого вірили як поводиру людських душ у сутінках буття та свідомості з його «У Пітері пити», «Мені б у небо» та іншими серм'яжними одкровеннями, перетворився, тим часом, на пристойного «медіаменеджера». Високі кабінети, відповідні костюми, зачіски, блискучий голлівудський оскал та інші аксесуари. Благополучно юродствовал з нібито «підступними» питаннями у трона на високих прес-аудієнціях ...
Сум і смуток! Які, схоже, здолали не лише тих, хто спостерігав за чудесним перетворенням, а й самого екс-бунтаря. Статус статусом, баблосики баблосіками, але природі куди подітися? Вона, зараза, бере своє, це зрадницька пристрасть і полювання - на трійці в полі з бубонцями. А ніби й низячи. Але хочеться. А якщо хочеться, але низячи, значить, що? Можна, можливо!
Але як? Довготривалий простий і ходіння у владу (ледве не написалося – по муках) – гаразд, не у владу, а в її біляточки – крім іншого, привели, мабуть, до банального творчого застою, фатальної втрати профстворення. Можливо, що рука та інші кінцівки ще наб'ються, увійдуть у колишній тонус, але поки весь новий січневий потік Шнурова свідомості вийшов повним музичним фіаско – не те що «недоленінградом», а навіть якимось «недоліттлбігом». Ілля Прусикін може тріумфувати, оскільки став предметом жалюгідного наслідування з боку не якоїсь невмілої провінційної лущині, а сущого і культового пітерського екс-хулігану, а нині - майже денді.
Загалом, скандалу в музиці не вийшло, але Шнур сильний та іншою якістю – майстри гострого слівця та «розвінчувача» авторитетів, що саме по собі і незалежно від музичної обгортки провокувало гучні публічні скандали. Досить пригадати епічні розбірки з «тіткою Лерою» (співачкою Валерією) та її чоловіком Йосипом Пригожиним на зорі пандемійних пристрастей.
Шнур мобілізував колишню молодецтво і видав першу порцію шуканого ним «скандалу» - пропісочив самого губернатора Петербурга аж цілою трилогією відеокліпів. Начебто, за справу – рідне Сергію місто безвихідно тоне у бруді, занедбаності, смітті, неприбраній жижі, що колись була білим снігом. Але «викриття» вийшло настільки незграбним і непереконливим за шкалою метра Станіславського, як це може бути тільки у випадку, якщо ти неохоче і з-під палиці, але, можливо, за гарний гонорар, відпрацьовуєш замовлення.
Злі язики, зрозуміло, тут же це горезвісне замовлення і запідозрили, прозоро натякаючи: справа зовсім не в «праведному гніві» колишнього «глашата свободи» і бузотера, а в дрібній (або не дуже) возне високопоставлених інтриганів з «вищих сфер», що поїдають один одного, де Шнур виступив лише сліпим знаряддям чужої й не найчистішої волі. Упс, як кажуть… Воно й справді чулося (якщо не здалося) – буквально в кожній змученій ноті та безнадійно-канцелярській, незважаючи на весь мат, складі. Начебто надіслали темник і доручили «опрацювати». Типу – ну, як ти вмієш, старий…Але ворогові не здається наш гордий «Варяг»… Шнур ніби й сам увійшов у раж. Чи просто розрахував на калькуляторі? Як би там не було, але далі – більше. Черга дійшла і його заклятої подруги, пітерської землячки Ксенії Собчак, яка, як і співачка Валерія свого часу, що називається, ні сном, ні духом – опинилася в ролі України, на яку віроломно і без попередження напали, зазіхнувши на святе.
Вишенькою на тортику «ленінградської» січневої музичної пурги став кліп «Шмарафон» - з похідним від слова «шмара», отже, і скандальним «зливом» про дитину, яка «схожа на Капкова, а няньчить Віторган». Ой! Прототип героїні на ім'я, начебто, і названий, типу – схитрував Шнурок. На відміну від пропісоченого ПІБ губернатора. Але всі посилання на скелети в шафах і білизну з пікантними смужками, включаючи гучну аварію в Сочі («Подумаєш, убила? Поспішала ж у справах»), не залишали сумнівів в адресаті.
Особливо зло висміяно вікові фізичні трансформації базових інтимних місць, що викликало питання у спостерігачів щодо джерела безапеляційної впевненості автора щодо об'єкта оповіді: невже бачив? А інакше звідки? Чи просто запалена уява в стилі інтим-хорору?
Ксенія Анатоліївна за словом у кишеню, ясна річ, не полізла. Отхлестала кривдника з фізіі не гірше, ніж уміє сам Шнур. Потоптала хворі мозолі та головну – талант. Мовляв, «бухаючий Шнуров був грубий, але витончений», а тверезий «виглядає опущеним, неприкаяним старим зожником». Жорстоко відписала грубіяну з панського плеча "трохи хайпа" "за рахунок трафіку мого імені" і жирно натякнула на головне, на те, про що зараз усі кажуть: мовляв, уже не Шнур, "а шнурівка на чужих черевиках". Жаль, не уточнила – на чиїх…
Уточнювати кинулися інші, виявивши зачіпку власне в "Шмарафон" ("Пішли інфоцигани, прийшли інфоеліти"). У замовниках запідозрили вже не горезвісні «вежі Кремля», як із губерном, а не менш горезвісних «інфоциган», які зібралися затягати Собчак по судах за її недавні розслідування про так звані. «онлайн-школах». Версія, можливо, така ж далека від істини, як Шнур бухом від Шнура тверезого, але, як виражаються на телебаченні, «всі говорять»…
І виходить тоді, що, якщо виключити всю лірику, всі охи та ахи про «опущений талант», про безнадійно просілий трафік, то фраза «Шнур уже не той» втрачає сенс, оскільки саме «той», класичний, культовий і самий, що не є справжній Шнур у всі етапи своєї багатої, різноманітної і різноякісної творчості ставив на чільне місце потужною вертикаллю одну незмінну складову: Його Величність Рубль. Недарма ж так називався і один із найблискучіших сайдпроектів артиста – «Рубль». У цьому сенсі містоутворююча константа нікуди не поділася. От і славненько, як кажуть…
Не виключено, що сам Сергій, як той Васька, слухає всю цю нісенітницю та їсть, посміюючись. Хоча, можливо, й мається… Але, у будь-якому випадку, не нудьгує і нам не дає.
bbabo.Net