51-й Роттердамський кінофестиваль другий рік поспіль відбувається онлайн. Він цілком міг повернутися в живий формат із фізичною присутністю кінематографістів та глядачів, але рішення про зняття карантинних заходів надійшло надто пізно. Більшість фільмів доступна лише акредитованим журналістам і критикам, але не публіці.
У програмі "Світле майбутнє" бере участь російська картина "Поруч" Тамари Дондурей, яку можна назвати міською повістю, як у Юрія Трифонова, сучасним "Романсом про закоханих", який увібрав у себе всі неврози нинішнього часу. Ще на етапі створення фільму Тамара Дондурей разом із продюсером Катериною Філіпповою, відомою за картинами «Людина, яка здивувала всіх» та «Інсайд», пройшли міжнародні копродукційні майданчики в Коттбусі, Венеції та Софії, отримали там визнання та підтримку.
Покоління тридцятирічних, яким його показує Тамара, відрізняється тим, що постійно говорять соціологи. Це небажання стабільності, коли орендоване житло віддає перевагу власній нерухомості, а фрілансерство постійній роботі, відсутність прихильності до чого б там не було. Таке відчуття, що це неприкаяні, самотні люди, які не вміють дружити та любити. Вони поруч, але кожен сам собою, у своїй освічені, цілком забезпечені, творчо заможні.
2014 року Тамара Дондурей дебютувала документальним фільмом «21 день», знятим нею у хоспісі. На прем'єрі на "Кінотаврі" його представляла і Тетяна Друбіч. Вона багато років підтримує хоспіс і у нашій розмові сказала, що Тамара продовжила життя своїм героям, і вони пішли з урочистим фіналом. Тож поява Тетяни Друбич у новій картині Дондурей не випадкова. До того ж, протягом тридцяти років вона товаришувала з батьком Тамари — нашим колегою, соціологом культури, який очолював журнал «Мистецтво кіно», Данилом Дондуреєм.
Сценарій написаний Антоном Ярушем, відомим за фільмами «Тіснота» Кантеміра Балагова та «Розтискаючи кулаки» Кіри Коваленко, за участю Тамари Дондурей. Тамара — дебютантка в ігровому кіно, як і оператор Всеволод Ледовський, який фантастично зняв сучасну Москву, тож одразу й не зрозумієш, де ми знаходимося. Космосу додала і музика Ганни Друбіч. Головну роль зіграла теж актриса-початківець і модель Катя Єрмішина.
Головній героїні Кірі – 33 роки. Вона гарна собою. У неї дивовижної краси очі-озера. Формально все у неї чудово. Працює у московському архітектурному бюро та намагається «повернути центр міста людям». Її макет нової Москви, мабуть, надто радикальний, такий, швидше за все, не затвердять, але Кіра безкомпромісна. Її запрошують викладати до Німеччини – про що ще мріяти. Поруч із нею коханий і дбайливий чоловік. Іван, якого зіграв Ілля Маланін, з якихось причин залишив архітектуру, займається собаками-поводирями, допомагає незрячим людям. Вони з Кірою наче люблять одне одного, але, може, це лише видимість. Усюди напівпочуття, напівсенси, хитка матерія, нічого певного.
Лікар-гінеколог ставить Кірі питання: «Ви коли народжувати збираєтесь?». Один аборт уже був. Чи буде ще один? Кіра поки що дітей не хоче. А що вона хоче? Фільм розповідає про тонкі і іноді незрозумілі стани, властиві сучасній людині. У важливий для Кіри день, коли вона має вирішити — залишити їй дитину чи ні, відбувається трагічна подія. Вона дзвонить Іванові, але не відповідає. А потім Кіра навіть не запитає лікаря про причину його смерті, не попрощається з ним, тільки перерахує гроші рідним. На зустрічі з однокурсниками не промовиться про те, що трапилося. «Що змінилося б?» - Це її улюблене питання. Напевно, нічого, але це страшно.
Роль матері, яка для Кіри немов чужа людина, по-королівськи зіграла Інгеборга Дапкунайте. «Ми різні із нею. Я навіть не відчуваю, що вона мені мати», – скаже Кіра. А та — холодна красуня, але вони такі схожі. Мати звикла всім беззаперечно керувати. Напевно, через неї Кіра й відвідує психотерапевта, роль якого відіграла Тетяна Друбіч. Їхня розмова впирається в безвихідь. Спроби пояснити Кірі, що треба з чогось почати, щоб налагодити стосунки з матір'ю, хоч би вимовити слово «мама», здаються марними. Кіра зізнається, що не хоче нікому дзвонити, ні по кому нудьгувати, але таки прийде до матері, щоб почути: Ти копія свого батька. Від нього теж все життя були самі неприємності». Але це не фінальна точка, станеться ще щось світове, коли мати і дитя, нехай доросле, возз'єднаються. Чи надовго?
bbabo.Net