Виставка «Ars sacra nova» представляє мистецтво нонконформістів у незвичайному місці та несподіваному ключі. Роботи головних художників радянського андеграунду повоєнного часу є у напівтемряві виставкового залу консерваторії, як одкровення про духовні пошуки людей у ​​епоху, коли релігія була під забороною. Не випадково виставку відкрили концертом неоканонічних творів композиторів-нонконформістів, який розпочався з піснеспівів, написаних композитором Миколою Каретніковим на згадку про Бориса Пастернака.

Про свій головний роман «Доктор Живаго» Борис Пастернак писав: «Атмосфера речі – моє християнство, у своїй широті трохи інше, ніж квакерське та толстовське, що йде від інших сторін Євангелія на додачу до моральних».

Письменник був хрещений своєю нянею в ранньому віці, потай від батьків, далеких від Церкви, але по-справжньому усвідомив євангельську філософію вже дорослою людиною. Відбувалося це в той час, коли релігія була замінена ідеологією, а отже, всі духовні пошуки були таємними, дуже особистими і ставали своєрідною формою дисидентства.

Кожен художник і композитор, чиї твори стали частиною виставки-дослідження епохи нової сакральності, мали свій шлях до віри. Так, художник Володимир Яковлєв хрестився у 1980-х, перебуваючи в божевільні, але його духовні пошуки почалися раніше. Саме його роботи відкривають виставку нонконформістів у консерваторії.

У таємничій напівтемряві промені світла виділяють зовсім не канонічні, але одухотворені образи. У повітрі ширяють дві картини – на тій, що ліворуч зображено людину, що тримає в руках хрест, а тій, що праворуч хрест «зростає» в полі разом із травою, як щось природне, природне.

Між цими підвішеними в просторі полотнами видно ще одну картину Яковлєва під назвою «Голгофа», вона висить у глибині залу над піаніно. На ній зображений бородач з довгим волоссям та віями. Він дивиться вниз смиренно, він прекрасний у своїй красі та простоті.

«Ці хрести Володимир Яковлєв написав у 1973 році поверх старих сюжетів, створених кількома роками раніше. Вони для нього – і релігійний символ, і палітурка вікна в дурдомі, і абсолютне переживання закресленості», – розповідає куратор виставки Любов Агафонова. За кілька тижнів вона здійснила тут, у виставковому просторі Малої зали консерваторії справжнє диво. Повісила професійне світло, підвіси для картин, зробила музейний простір європейського рівня. Створила сакральну атмосферу приватності та таїнства, що відображає ідею проекту.

– Захоплення духовною філософією на той час було для людей вікном у заборонений духовний світ. І це зовсім не та релігія, яка була до 1917 року та не та, що існує зараз. Якщо у когось у домі була Біблія, її не можна було поставити на чільне місце. У бібліотеці не можна було прочитати Павла Флоренського та навіть Дмитра Мережковського, це все було під забороною.

Художники не боялися шукати шлях у собі. На мій погляд, тут важливо говорити не просто про другу хвилю авангарду та її сакральні пошуки, а й про наступність. Ніякої другої хвилі авангарду насправді не було – був час затишшя, коли ідеї авангардистів були заборонені, як релігія, а потім настав час, коли всередині кожного окремого автора та всієї спільноти все це проросло знову, – вважає Агафонова.

Оскар Рабін, Володимир Вейсберг, Володимир Стерлігов, Едуард Штейнберг, Михайло Шварцман, Едуард Штейнберг, Анатолій Звєрєв, Валентина Кропивницька, Ернст Невідомий, Дмитро Плавінський – кожен із цих митців, чиї роботи представлені на виставці, пройшов свій шлях духовних. У Валентини Кропивницької зображення храмів написані у вигляді неприступної, але привабливої ​​фортеці. Володимир Стерлігов створює з геометричних постатей людей, які волають до неба. Дмитро Плавінський осмислює сакральність через давньоруські релігійні тексти, що їх малює з каліграфічною тонкістю.

Так само було і з композиторами, чиї твори писалися всупереч ситуації часу, в стіл – за кожним духовним твором стоїть своя особиста історія, багато з яких так і залишаться таємницею. Микола Каретников, Арво Пярт, Альфред Шнітке, Валентин Сидельников, Едісон Денисов написали твори, де змішувалися канонічні мотиви та євангельські тексти з авторським, новаторським поглядом.

У день відкриття виставки ця духовна музика, яка і сьогодні виповнюється вкрай рідко, теж звучала у напівтемряві. У Малому залі глядачам хотілося заплющити очима, щоб відчути весь той біль, світло та щирість, що вкладали композитори у свої твори. Особливо проникливо прозвучав молодіжний хор Науково-творчого центру церквівської музики МГК імені Чайковського, виконуючи твір Едісона Денісова «Світло Тихе», написане в 1988 році: «Світло тихе, сяй нам через ночі, Світло тихе, сяй без кінця...».

bbabo.Net