Ця історія начебто й кумедна – справді, охоронець, якому довірили охороняти картини, взяв та й прималював до фігур на полотні очі! Начебто навіть весело, але прозирає в цій веселощі якась трагедія. Трагедія долі, трагедія людини, яка виявилася не на тому місці, бо жодного місця для неї у світі немає.
Почати хоча б із того, як цей інцидент висвітлювали у засобах масової інформації. Формулювання скрізь звучало так: «Охоронець намалював очі до картини учениці Малевича». Начебто крім Малевича і художників немає, якщо Малевича не згадати, то й новина ніхто не читатиме. А тим часом очі з'явилися на картині художниці Ганни Лепорської «Три постаті». І, треба сказати, що Лепорська і без Малевича – художниця, гідна уваги та впізнання.
Ученицею Малевича вона, безумовно, була, і це видно неозброєним оком – та сама картина «Три фігури» вкладається в образотворчий ряд, де і «Жінка з граблями», і «На сіножаті», і «Дівчата в полі». Це, однак, не означає, що близька до Малевича стилістика вичерпується творчість Лепорської. Можна згадати її дуже самобутню роботу «Групи ППО на Фонтанці» 1942 року. Усю війну Ганна Лепорська провела в Ленінграді, де продовжувала писати картини та працювати на заводі, отримуючи супутні часи та обставини травми та захворювання – обмороження, дистрофію, цингу. Чудова повітряна і ніби нескінченна акварель Лепорської «Хмара над пагорбами», яка перегукується з розписом сервізу її авторства «Снопи». Взагалі Лепорська цілком реалізувалася саме як художник Ленінградського фарфорового заводу, де створила чудові твори розпису з фарфору та дизайну самих сервізів. Все це я так довго описую для того, щоб дати зрозуміти: Лепорська – видатний російський художник, а не просто учениця Малевича.
І ось її роботу «Три постаті», що належить зборам Третьяковської галереї, виставили в єкатеринбурзькому «Єльцин Центрі». Будь-хто, хто знайомий з історією Росії, скаже: хороше місце ім'ям Єльцина не назвуть, і картини туди возити нема чого. Проте виставка «Світ як безпредметність. Народження нового мистецтва», присвячена, очевидно творчості Казимира Малевича, пройшла успішно. Для всіх, окрім однієї роботи Анни Лепорської.
7 грудня минулого року співробітник приватного охоронного підприємства заступив на службу, це був його перший робочий день. Якоїсь миті зміни охоронцеві стало нудно, він взяв сувенірну ручку «Єльцин Центру», підійшов до картини «Три фігури» та двом фігурам підмалював очі. Наступного дня охоронець звільнився, замкнувся вдома і довгий час ні з ким не розмовляв.
З картиною, швидше за все, все буде гаразд. Чорнило від кулькової ручки проникло в шар титанових білил, але, як стверджують експерти Третьяковської галереї, картину повністю відновлять за 250 000 рублів, благо застрахована вона на 75 мільйонів.
Картина врятовано, але занапащено життя охоронця. Не те, щоб його хотілося захистити, але його дії хотілося б осмислити.
За оцінками на весну 2021 року, у Росії близько 700 000 осіб мали ліцензію надання охоронних послуг. Але, мабуть, у 20 000 охоронних підприємств, що діють, ліцензії розподілені не подушево. Навряд чи така ліцензія має кожен охоронець. І це призводить вже до іншої оцінки – охоронців у Росії понад два мільйони.
А хто такий вартовий? Це людина, яка, скажімо прямо, напруженою діяльністю не обтяжена. Навіть охоронець, який працює на транспорті. Пам'ятаю, кілька років тому в переповненій електричці буянив напідпитку і вкрай неврівноважений велетень. Пасажири звернулися до охоронця, який проходить і перебуває на службі. «А я не поліцейський, нічого зробити не можу», – чесно відповів охоронець.
На 90% робота охоронця – це різновид допомоги. Людина отримує гроші просто тому, що суспільству необхідно кудись прилаштувати два мільйони здорових чоловіків, які нічого не вміють робити. Роздавати невеликі суми просто так – небезпечно, загрожує деградацією. А служба в охороні все-таки припускає, що людина має прийти на роботу. Одягненим, здоровим, тверезим, чистим. Це підтримка людини на рівні та необтяжливе її фінансування.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати з позицією редакції.
bbabo.Net