Майже у кожному російському регіоні у складі військ національної гвардії Російської Федерації є свій спеціальний загін швидкого реагування. Але СОБР «Рись» по праву можна віднести до особливих, унікальних підрозділів. Його бійці покликані вирішувати завдання та боротися зі злочинним світом по всій країні. І, за оцінкою командування, із поставленими завданнями «Рись» справляється на «відмінно».

Цього року легендарному загону виповниться 30 років. Напередодні свята кореспондент поспілкувалася зі співробітниками СОБР «Рись» та дізналася, як стають «універсальними солдатами».

Спеціальний загін швидкого реагування «Рись» у складі Центру спеціального призначення сил оперативного реагування та авіації було сформовано 10 лютого 1992 року. Саме тоді наказом міністра внутрішніх справ Російської Федерації у складі Головного управління з організованої злочинності МВС Росії було створено відділ тактичних операцій Кримінальної міліції.

У 1993 році Указом президента РФ було створено спеціальні підрозділи швидкого реагування. Потрібно було посилити Головне управління боротьби з організованою злочинністю спеціальними підрозділами швидкого реагування. Їх наказувалося оснастити сучасними видами пересування, захисту та озброєння з ресурсів Міноборони РФ.

«Покласти на них завдання попередження і припинення діяльності озброєних злочинних груп, вилучення зброї, боєприпасів і вибухових речовин, наркотиків, що вилучають незаконно, і запобігання їх поширенню», - йшлося в тексті Указу.

Перед загоном швидкого реагування, що входило тоді в ГУОП МВС Росії, ставилися серйозні завдання: силова підтримка оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, звільнення заручників та боротьба з тероризмом, припинення діяльності озброєних злочинних груп, організацій та спільнот.

За 30 років загін зазнав ряду оргштатних змін. 5 квітня 2016 року Указом президента спеціальні загони швидкого реагування МВС перепідпорядковані та включені до структури Федеральної служби військ національної гвардії Російської Федерації (Росгвардія).

Бойовий шлях загону вражає. Собрівцям доводилося вирішувати завдання і у неспокійній столиці часів 90-х, і на Північному Кавказі. У їхньому послужному списку звільнення заручників, захоплених бойовиками Шаміля Басаєва в Будьоннівську 16 червня 1995 року; участь у звільненні заручників у театральному центрі на Дубровці 23 жовтня 2002; ліквідація в ході бойового зіткнення в Раменському районі Підмосков'я лідера банди «ГТА» Руслана Усманова, який вчинив безліч вбивств.

І це далеко не повний список із літопису загону.

Потрапити на службу саме до СОБР «Рись» не просто. Тут, без помилкових лестощів, служать найкращі, так звана еліта. А щоби відповідати цьому гучному визначенню, офіцерам доводиться щодня підвищувати свої професійні навички.

Самі офіцери спецпідрозділу про службу розповідають із гордістю.

Офіцер Володимир із СОБРу «Рись» розповів мені, що прийшов у загін п'ять років тому. За спиною в молодого чоловіка на той момент вже був досвід служби в ОМОНі (загін мобільний особливого призначення) «Зубр». Коли дізнався про «Рись», собі вирішив, що неодмінно має стати частиною цього колективу.

– «Рись» не має аналогів, – ділиться Володимир. - Наш загін – центрального підпорядкування. Ми виконуємо завдання у різних регіонах Російської Федерації. Загалом, це один із факторів, яким був зумовлений мій вибір.

– Складно було потрапити на службу до загону?

- Так. Насправді відбір у загін дуже серйозний. Недостатньо бути просто міцним хлопцем. Без ґрунтовного спортивного минулого потрапити до нас практично неможливо. В основному в пріоритеті - різні єдиноборства, але зустрічаються представники інших видів спорту, пов'язаних із гарною фізпідготовкою. Наприклад, легкоатлети, тяжкоатлети, лижники, біатлоністи. Людині, яка не має хорошої фізичної підготовки, потрапити до загону не реально.

Офіцер розповів, що не лише фізична підготовка є вирішальним фактором. Важливо бути інтелектуально розвиненим. У загоні несуть службу виключно офіцери, а це, за замовчуванням, - люди з вищою освітою. Переважно з профільним, але є серед собрівців та представники цивільних професій.

Однієї скоринки про закінчення вузу, звичайно ж, недостатньо. Кандидат на службу має пройти низку тестів на інтелект, профпридатність. Та ж стресостійкість у бійців має бути, як кажуть, на всі сто.

А ще важлива навчальність. Адже за період служби офіцерам доводиться освоїти ще цілий набір супутніх професій - альпініста, водолаза, парашутиста та інших, без яких «універсальним» солдатом бути просто неможливо.

- Є якісь вікові межі?- Так, до 27 років зазвичай намагаються до загону не брати, - пояснює офіцер. - Але будь-яке правило має свої винятки, тому якщо кандидат потрібен загону і проходить відбір, то його візьмуть. Здебільшого це люди з якимись спецнавичками та досвідом. Багато хлопців із регіональних загонів горять бажанням служити у нас, тому «Рись» може собі дозволити набирати вже підготовлених і сформованих бійців.

- Що найскладніше у вашій службі?

- Непросте питання, - посміхається мій співрозмовник. - Знаєте, я щаслива людина, бо дуже люблю свою роботу. А ще дуже люблю свою сім'ю. І, напевно, найскладніше, це часом усвідомлювати, що якісь моменти з життя своєї сім'ї я пропускаю за обов'язком служби. Тому що для нас обов'язок Батьківщині та честь офіцера понад усе.

На іншому терені, як зізнався сам офіцер, він себе не уявляє. Рідні до частих розлук ставляться із розумінням. А він, у свою чергу, намагається захищати їх від зайвих подробиць, щоби менше давати приводи для хвилювань.

- Хотіли б, щоб ваші діти пішли стопами?

- Я б хотів, щоб мої діти займалися тим, що по-справжньому приноситиме їм задоволення. Ми самі обираємо свою долю. На той момент, коли мої діти вирішуватимуть, чим займатися в житті, вони будуть не такі вже й діти. Але якщо їх вибором стане служба, то я, звичайно, всіляко готовий їх підтримувати в цьому.

– На завданні буває страшно?

– Завжди, – зізнається офіцер. - Страх необхідний, щоби вижити. Недаремно кажуть, що хоробрий чоловік це не той, хто нічого не боїться, а той, хто вміє контролювати свій страх. Це приходить із досвідом. А нічого не бояться лише психічно хворі люди.

- А емоції які?

- Перед виїздом, звичайно, хвилювання. Адже від нас залежить безпека інших людей. Щоб ви розуміли, наше завдання діяти дуже швидко, і тому ми маємо бути максимально сконцентровані. Як еквілібрист перед стрибком. Помилок допускати не можна. Якщо говорити про емоції після виконання завдання, то, можливо, це свого роду задоволення. Адже світ став трішечки кращим, ваша країна стала трішечки кращими. Це відчуття накопичується і потім виливається у любов до своєї служби.

Колега Володимира – Сергій – про свою роботу розповідає із не меншим задоволенням. Багато в чому життєва дорога бойових товаришів, як я зрозуміла, схожа.

– Я дуже хотів потрапити служити саме сюди, – розповів Сергій. - І дуже пишаюся, що зміг це зробити. Завдяки загону я здобув колосальний досвід і вважаю себе професіоналом своєї справи. Ми постійно вдосконалюємо навички, беремо участь у різноманітних змаганнях, не тільки у Росії, а й за кордоном. Це нові знайомства, спілкування.

Про свої мрії та плани офіцер скромно відповідає: «Служити на благо Батьківщини».

Загін Сергій вважає другою сім'єю та всі співробітники загону один одному як брати. А здорова дружня конкуренція, яка природно є серед офіцерів, тільки сприяє професійному зростанню.

- У різних службових ситуаціях ми маємо діяти як єдиний злагоджений організм. Ми всі виконуємо одне завдання, і маємо виконувати його добре.

bbabo.Net