За підсумками голосування, що відбулося в неділю, у Федеральних зборах президентом Німеччини був знову обраний Франк-Вальтер Штайнмайєр. Те, що політик обійняв цю посаду вдруге, ні для кого не стало несподіванкою: її підтримують і правлячі партії, і опозиція. Неприємним сюрпризом для Москви стало інше: пан Штайнмайєр, який не раз виступав за розвиток російсько-німецьких відносин, у своїй інавгураційній промові заявив, що саме від Росії походить загроза демократії та «воєнного конфлікту серед Східної Європи».
Кандидатуру пана Штайнмайєра підтримала більшість членів Федеральних зборів — 1045 із 1472. Цей орган у Німеччині скликається один раз на п'ять років із однією лише метою — для виборів нового глави держави. Політик, який вступає на цю посаду, припиняє своє членство в тій чи іншій політичній партії і починає виконувати переважно представницькі функції: підписує міжнародні договори, перевіряє конституційність прийняття законів, може помилувати засуджених. Саме президент за пропозицією канцлера призначає та звільняє з посади федеральних міністрів; він формально і пропонує Бундестагу кандидатуру канцлера. Він же, спираючись на свій авторитет, виступає посередником, який улагоджує розбіжності між політиками.
Франк-Вальтер Штайнмайєр чудово справлявся з цим завданням під час свого першого президентського терміну і зарекомендував себе як людина, яка «наводить мости», такою в Німеччині й бачать президента.
Багато в чому завдяки його посередницьким зусиллям Німеччині вдалося вийти з політичного вакууму 2017 року, який запам'ятався найтривалішими коаліційними переговорами в історії країни, яка очікувала на формування нового уряду 171 день. «У цьому полягає те високе мистецтво, яким Франк-Вальтер Штайнмайер досконало опанував,— задавати тон і впливати, не перебуваючи на передньому плані»,— стверджує німецький політолог Андреа Реммеле.
Високе мистецтво м'якої сили є ключовим інструментом для його тривалої політичної кар'єри. Соціал-демократ Штайнмаєр двічі очолював МЗС ФРН, і обидва рази в кабінеті лідера Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Ангели Меркель: з 2005 до 2009 року і з 2013 до 2017 року. У 2009 році він програв боротьбу за крісло канцлера Ангели Меркель, але жодної ворожості між ними не виникло. Перед президентськими виборами 2017 року канцлер Меркель однозначно виступила за кандидатуру Штайнмайєра, назвавши це «рішенням, заснованим на здоровому глузді».
Тоді партійний блок на чолі з Ангелою Меркель — ХДС і Християнсько-соціальним союзом (ХСС) — не висунув власного кандидата для участі в президентських перегонах з поваги до фігури Франка-Вальтера Штайнмайєра. Здавалося б, за останні п'ять років багато що змінилося: Ангела Меркель пішла з політики зовсім, а консервативний блок ХДС/ХСС перейшов в опозицію, але, як і раніше, голосує за президента Штайнмайєра.
І все ж таки можна сказати, що пану Штайнмайєру пощастило — йому не висунули гідну суперницю. Справа в тому, що хоча починаючи з 1949 року вищий державний пост у Німеччині займають чоловіки, країна все більш наполегливо прагне гендерної рівності. Воно, на думку німецьких громадян, має бути відображено і в розподілі ключових політичних постів, але так сталося, що з відходом Ангели Меркель країна ще більше від нього віддалилася.
Цієї точки зору в Німеччині дотримуються не лише ліві та центристи, а й багато політиків ХДС/ХСС. «Через 72 роки нарешті настав час для жінки-федерального президента», - вважає депутат від консерваторів у Бундестазі Гітта Коннеманн. А новий лідер ХДС Фрідріх Мерц ще два місяці тому, під час своєї передвиборчої кампанії, на запитання журналістів про висунення жіночої кандидатури від партії на посаду президента ФРН відповідав: «Здається, природно, що ми це зробимо».
У результаті 13 лютого в бюлетенях було представлено чотири прізвища: три з них чоловічі.
Конкуренти Франка-Вальтера Штайнмайєра сумарно набрали 20% голосів: серед них лідирує скандальний політик та економіст Макс Отте, який виступив від правопопулістської партії «Альтернатива для Німеччини», за що його вже позбавили членства у ХСС (9,5%); за ним кандидат від лівих безпартійний Герхард Траберт (6,5%) та Стефані Гебауер, представниця малої партії «Вільні виборці», яка не входить до парламенту (4%).
«Президент має бути позапартійним,— почав свою інавгураційну промову Франк-Вальтер Штайнмаєр.— Але я не залишатимуся нейтральним, коли йдеться про демократію». І справді, федеральний президент чітко окреслив, звідки, на його думку, сьогодні виходить головна загроза демократії на Європейському континенті. «Ми стоїмо перед загрозою воєнного конфлікту, війни у Східній Європі. І відповідальність за це несе Росія. Нарощування військ Росією може бути зрозуміло неправильно. Це загроза Україні, і ніяк інакше, - сказав він. - Я звертаюся до президента Путіна. Послабте петлю на шиї України! І шукайте з нами шлях до збереження миру в Європі!
Як і після перших виборів, одна з інтриг тепер, чи приїде федеральний президент з візитом до Росії, у 2017 році це було одне з перших питань, яке поставили новообраному президенту. Тоді пан Штайнмайєр таки приїхав до Москви. «Я був би радий, якби моя зустріч із російським президентом дала можливість зрозуміти, чи є перспективи відновлення втраченої довіри між нашими країнами, і розібратися в тому, яким шляхом можна цього досягти. Тому що негативна спіраль у взаєминах між Росією та Європейським союзом, яку ми спостерігаємо останніми роками, шкодить обом сторонам і несе серйозні ризики для майбутнього»,— пояснював він тоді в інтерв'ю .
Вклавши на посту глави МЗС чимало сил в українське врегулювання і запропонувавши «формулу Штайнмайєра», що увійшла до Мінських угод, німецький президент здійснив тоді дуже насичений візит до російської столиці. Він не тільки провів переговори в Кремлі, а й зустрівся з Михайлом Горбачовим, побував у Концертному залі імені Чайковського та московському Кафедральному соборі святих Петра та Павла. Зауважимо, що попередник пана Штайнмайєра президент Йоахім Гаук був налаштований по відношенню до Москви куди критичніше і в Росію так жодного разу і не приїхав.
bbabo.Net