15 лютого виповнюється чергова, вже 33-та річниця закінчення виведення з Афганістану радянських військ. Цією унікальною операцією керував Герой Радянського Союзу генерал Борис Громов, який тоді командував 40 армією.

Своїми думками і переживаннями тих років він поділився в книзі «Три життя однієї людини», що недавно вийшла у світ.

Життя номер один у ньому якраз і присвячене афганським подіям більш ніж тридцятирічної давності, в яких волею долі Борис Всеволодович брав участь протягом п'яти з половиною років із дев'яти, протягом яких в Афганістані точилася війна.

— Борисе Всеволодовичу, чому у вашій книзі її найбільша частина розповідає про Афганістан?

- Все просто. Афганістан — одна з найскладніших і найтрагічніших сторінок мого життя. Тому що я провів в Афганістані загалом п'ять з половиною років, тобто більше когось із військових людей, і не тільки реально краще за інших знаю цю країну і події тих років, які мали місце там. Головне полягає в тому, що вони ці події докорінно вплинули на долю нашої великої країни — СРСР. Про це дуже мало говорили і тоді, і кажуть сьогодні. А моя книга — результат того, що я пережив і бачив в Афганістані на власні очі; що я витяг після тривалого вивчення архівів на цю тему.

— Рішення ввести радянські війська до Афганістану було правильним чи ні?

— Це рішення було катастрофічною помилкою. Тому що:

Перше. Війна в Афганістані призвела до численних жертв, проковтнула величезні матеріальні ресурси, дестабілізувала становище у світі, у Центральній Азії та посилила політичну радикалізацію ісламу. Реально вона стала одним із факторів, що вплинули на розпад СРСР.

Друге. Наприкінці 70-х років жодної необхідності спрямовувати радянські війська в Афганістан не було, тому що були відсутні для цього причини, хоча бажання Радянського Союзу зберегти цю «дружню» країну під своїм контролем було великим. Головним у прийнятті рішення на введення військ у ДРА виявився «особистісний», суб'єктивний чинник. З боку керівництва СРСР було допущено явну переоцінку власної могутності та недооцінку здатності афганців до опору. Погано опрацьовано загальну ситуацію в регіоні і особливо можливий вплив зовнішнього фактора, тобто США та їхніх союзників. Завдання нашим керівництвом були поставлені максимум, а сили для їх виконання виділені по мінімуму.

Третє. Рішення радянського керівництва про введення військ у ДРА було прийнято без належної оцінки обстановки та розвитку ситуації, без аналізу масштабів та способів майбутніх бойових дій. У лідерів СРСР було невиразне уявлення про кінцевий результат введення військ. Але так планувати та розпочинати війну — повне божевілля. На щастя їм, протягом усього ходу війни наші війська «підправляли» волюнтаристські рішення московських «полководців». До війни необхідно ставитися дуже серйозно та ґрунтовно.

— Є версія, що американці підготували СРСР до такого рішення. Що ви скажете на це?

- 26 грудня 1979 помічник президента США з національної безпеки Збігнєв Бжезінський направив президенту Джиммі Картеру меморандум з приводу введення радянських військ. Він відразу ж відчув вигоду США у зв'язку із введенням радянських військ до Афганістану і вирішив скористатися наданим унікальним шансом для посилення підривної діяльності проти Радянського Союзу. Сполученим Штатам вдалося врешті-решт направити вектор ісламського екстремізму проти СРСР, а згодом — Росії та інших держав Середньої Азії, Югославії... У той же час ЦРУ спрямовувала свою діяльність не на вигнання радянських військ з Афганістану, а на недопущення їхнього виходу, щоб створити умови економічного руйнування та підриву політичного авторитету СРСР у світі. Вони виходили з того, що радянські лідери, які важко визнають свої помилки, будуть в Афганістані стояти до останнього солдата.

— Альтернатива прямому військовому втручанню була?

- Звичайно. Але слово «втручання» я взагалі не став би вживати. Ми ввійшли туди на прохання законної влади. Так само, як зараз у Сирії. Це була законна влада, вони нас попросили ввести війська. Альтернатива, якщо ми хотіли допомагати Афганістану (а Радянський Союз хотів допомагати і робив це завжди), була та сама, що й раніше: продовжувати нарощувати військово-технічну та економічну допомогу, навчати військових спеців, інженерів, транспортників. Тільки в цьому, на мою думку, і полягала альтернатива.

— У суто військовому плані афганська кампанія будувалася по-різному, але загалом вдало. Чому тоді у суспільній свідомості всередині країни та у світі результат часто сприймається як поразка?— Справді, досі не вщухають суперечки про те, чи виграла чи програла 40-а армія війну в Афганістані. Найправильніше те, що немає предмета суперечки, бо в нас, у 40-ї армії, не було завдання перемогти військовим шляхом, такого завдання не існувало в природі. Її не існувало ні в наказах міністра оборони, ні в директивах начальника Генерального штабу, ні, тим більше, в деяких вказівках ЦК КПРС або радянського уряду. Саме тому і було підібрано відповідну структуру та чисельність Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані!

Тому заяви і висловлювання різних політиків і представників інших професій, що з'являються періодично, про те, що 40-а армія зазнала поразки в Афганістані, є звичайною брехнею і дешевим популізмом на кістках наших хлопців. А якби таке завдання (не дай боже) стояло, то будьте впевнені, воно було б виконане, але при цьому було б море крові.

Наші «розумники-теоретики» весь час розмірковують про невиконані нібито військові завдання. Знавці ви наші!

Але ніхто жодного разу не наважився розглянути виконання, а точніше, невиконання основних політичних завдань під час перебування у ДРА.

Мабуть, щось заважало, а може, й хтось.

За весь час, який там знаходилися, ми не дозволили жодній армії світу не те щоб порушити кордон Афганістану, а й спробувати вторгнутися на її територію. Не допустити цього — ось головне було для нас (40-й армії) офіційне завдання!

У ході її виконання ми перемололи величезну кількість бойовиків та терористів. Це був наш великий внесок у боротьбу більшості країн світу з тероризмом.

— Чому тоді уряд Мохаммада Наджибули впав, коли Союз вивів війська?

— Це сталося не відразу. Три роки після виведення радянських військ обстановка в Афганістані була більш-менш нормальною, стабільною. І лише тоді, коли Борис Миколайович Єльцин вирішив припинити надавати Афганістану економічну допомогу, то після цього все різко змінилося, і сталася катастрофа. Країна поринула у хаос, війну всіх з усіма, що супроводжувалася грандіозним насильством талібів над мирним населенням.

— Ви сказали, що війська не треба було вводити, а те, що СРСР вивів війська з Афганістану, чи правильно? Чи могли б піти інакше, раніше чи пізніше?

— Звісно, ​​правильно. Альтернативи не було. І дуже важливо, що вивести війська необхідно було у термін, визначений Женевськими угодами. Що ми й зробили — впевнено, красиво і практично без втрат, на відміну від США та НАТО, які зганьбилися у такій самій обстановці, показали свою профнепридатність і нічим не підкріплену манію величі.

— Без радянських військ в Афганістані уряд Наджибулли мав шанс утриматися?

— Найімовірніше, втрималося б. Але коли вірний ленінець-інтернаціоналіст Борис Миколайович Єльцин вирішив припинити допомогу, все посипалося. Буквально одразу.

— Чи була можливість врятувати Наджибуллу, котрий спочатку ховався на території місії ООН і був убитий талібами, коли взяли Кабул?

- Ні, не думаю. Час було втрачено. Мені дуже шкода цієї людини, що з нею так обійшлися і покинули її. Таліби зловили його в Кабулі, вбили, понівечили його тіло та повісили на дереві у центрі міста.

— Якою була ціна афганської кампанії? В одному зі своїх виступів на початку 1990-х ви говорили: «Очевидно, нині ніхто не в змозі назвати точну цифру, яка б охарактеризувала витрати Радянського Союзу на утримання афганської революції». Нині порядок цифр назвати можна?

- У своїй книзі я показав архівні документи на цю тему. Цифри величезні. Але остаточних сум я ніде так і не виявив.

— На рубежі 1980–1990-х можна було почути, що війна в Афганістані була настільки важка матеріально та морально, що навіть стала однією з причин краху СРСР. Наскільки ця думка справедлива?

— Безперечно, війна в Афганістані стала серйозним поштовхом до початку розпаду великої країни — Радянського Союзу. Це очевидно і сьогодні, через кілька десятиліть після її (війни) завершення!

— Якщо порівняти дії американців в Афганістані із діями радянських військ, то в чому буде головна відмінність?

— Відмінностей багато: і в цілях, і в завданнях, і способах їх виконання. Але головне полягало в тому, що ми з афганцями були чесними і в бою, і у звичайному житті! Ми ставилися до простих афганців з повагою, багато допомагали їм у всьому, і вони це цінували та пам'ятають досі!

Я дуже радий тому, що наша 40-та армія — або, як її ще величали, Обмежений контингент радянських військ в Афганістані, — показала себе в ті важкі воєнні роки з найкращого боку, а її солдати — наші хлопчаки, пацани, офіцери та генерали, що служать Радянській армії, виявили справжню мужність, героїзм, відвагу і відданість своїй Батьківщині, яка і сьогодні може пишатися своїми воїнами-«афганцями».

bbabo.Net