У день Святого Валентина в Москві було сонячно — і щодо погоди, і щодо політики. Здавалося, дух загального кохання і колись популярного гасла make love not war («займайтеся коханням, а не війною») проник навіть у чертоги Кремля, в яких Путін дав дві показані по ТБ аудієнції двом Сергіям — «міністру світу» Лаврову та «міністру війни» Шойгу. Якщо зовсім коротко: війна, про високу ймовірність якої вже не перший тиждень трубять на Заході, скасовується або щонайменше відкладається.
Замість того, щоб скомандувати «вперед в атаку!», Путін зіграв на деескалацію — дав вказівку Лаврову продовжити переговори із Заходом.
«Мені хотілося б послухати і ваш аналіз, і ваші пропозиції з приводу реакції на отримані відповіді з Вашингтона і Брюсселя, - заявив ВВП міністру закордонних справ РФ на початку їхньої зустрічі і трохи злукавив. І вислуховування міркувань Лаврова щодо відповідей Заходу, і ухвалення президентського рішення на підставі цих висновків — на момент показу по ТБ рандеву президента та міністра у Кремлі все це було вже пройденим етапом для російської влади. Сенс дійства полягав зовсім в іншому — у публічному проголошенні нашої відповіді Заходу у морально комфортній для Путіна формі: Лавров просить дати переговорам із Заходом ще один шанс, а Путін щедро погоджується.
Інша перевага обраного президентом (або, в даному випадку, верховним політичним хореографом) формату: докладна доповідь Лаврова про позитивні та негативні аспекти відповіді Заходу дозволила «колективному Кремлю» показати, як він мислить і як приймає рішення. Доповідь шефа МЗС зводилася до двох тез, які вже були багаторазово озвучені і самим Сергієм Вікторовичем та численними експертами: за «основним пунктом порядку денного» - питанням про нерозширення НАТО - ми отримали повний відлуп, але зате по другорядних питаннях (які насправді далеко не другорядні) реакція була набагато більш конструктивною.
Далі у політичній виставі (виставі — у сенсі відрепетованості всіх реплік та рішень) настав кульмінаційний момент. Президент поцікавився пропозиціями Лаврова щодо подальших дій, почув від нього очікувану відповідь – як міністр закордонних справ я вважаю, що шанс на переговорах є завжди – і дав на це свій милостивий довіль.
Все, завіса — чи, вірніше, ще не зовсім завіса. Через кілька хвилин на телеекранах з'явився міністр оборони РФ Сергій Шойгу, який у підкреслено буденній манері доповів президенту про хід масштабних маневрів, що так налякали Захід, роблячи при цьому особливий наголос на Тихоокеанський стратегічний театр. У цьому акті «вистави» політична драматургія і всякі там кульмінаційні моменти, начебто, були відсутні як такі. Але в цій їхній відсутності й полягала політична драматургія найвищого польоту.
Наголошено на рутинному характері показаного по ТБ спілкування президента Росії з міністром оборони був тонкий тролінг Заходу. Мовляв, ви там б'єтеся в істериці через нашу швидку атаку на Київ? Ну-ну, ми взагалі обговорюємо питання боєготовності військ на Далекому Сході!
Як слід інтерпретувати ці рішення Кремля? На перший погляд, вони виглядають як здавання Путіним раніше озвучених ним позицій та політичний відступ російського президента. Але така теза спирається на дуже сумнівне припущення: оприлюднивши наприкінці минулого року набір своїх ультимативних вимог Заходу, ВВП або розраховував на їхнє беззастережне прийняття, або був готовий розпочати війну. Шанси на перше, як одразу відзначили всі експерти, були зникаючими, а друге не обіцяло Росії жодних реальних вигод.
Відмовившись стати заручником своєї власної риторики, Путін дав усім можливість зітхнути з полегшенням. Але чи не є ціною цієї полегшення втрата Росією особи (обіцяли бабахнути, але не бабахнули - так серйозні пацани не надходять)? Чи виграли ми щось від маневру із двох складових: спочатку стрімкий накат, а потім не менш стрімкий відкат?
Я надто оптимістично дивлюся на речі? Можливо. Але слід пам'ятати, що велика гра Путіна ще далеко від завершення. Рішення ВВП у день Святого Валентина дозволили йому знову набути свободи маневру. Свободу, яка може бути використана ним у майбутньому для різних дій, не виключаючи і дій у стилі дуже улюбленого деякими в Росії гасла «можемо повторити». Коротше, остаточно переходити в зовсім мирний режим існування поки що точно рано. Якщо за накатом слідує відкат, то за відкатом — новий накат.
bbabo.Net