Гучний скандал вибухнув у Білорусії. Днями стало відомо, що відомий білоруський лижник Сергій Долідович, який сім разів брав участь в Олімпіадах та 12 чемпіонатах світу поспіль, залишив країну. Разом із ним поїхала донька Дарина, лижниця, якій заборонили виступати у кваліфікаційних змаганнях на Олімпіаду-2022. Ми поговорили з Долідовичем, який зараз перебуває у Польщі.

Дарина відкликала ліцензію, без якої вона не може брати участь у змаганнях під егідою Міжнародного лижного спорту. Причиною дискваліфікації стали політичні погляди батька.

- Сергію, Білорусь у медальному заліку на Олімпіаді в Пекіні зараз 22-а. Як оцінюєте такий результат?

- Все передбачувано. Мабуть, хтось думав, що ми, як у Сочі, візьмемо п'ять золотих медалей. Хоча, можливо, ще золото прийде до нас... Але сумніваюся. Сумно інше. У Мережі стали з'являтися покаяні відео учасників Олімпіади, де вибачаються за свої невдачі.

У Білорусі останнім часом популярні покаяні флешмоби. Тільки донедавна на камеру вибачалися люди, які не лояльні до влади, щось писали в соцмережах. Тепер настала черга спортсменів. Хлопців змушують казати, чому вони програли на стартах. Я бачу, що герої роликів пригнічені.

- Навіщо потрібні такі ролики, коли олімпійці можуть просто розповісти журналістам, чому не вдалося добре виступити?

- Нашим спортсменам заборонено спілкуватися із неакредитованими журналістами. Навіть призерів Олімпіади обмежують у спілкуванні із пресою. Зазвичай поруч із ними стоять люди і контролюють кожне їхнє слово.

Спортсмени бояться ще раз щось сказати, тому їх можуть звільнити. Адже я сам такий був. Минуло трохи більше тижня, як я поїхав із Білорусі до Польщі, і лише зараз можу спокійно спілкуватися з вами. Навіть не проситиму вас показати інтерв'ю перед тим, як воно вийде. Може люди, які не пов'язані з Білоруссю, відчують атмосферу, в якій ми живемо, і для себе зроблять висновки.

- Як справи в Білорусії з лижним спортом?

- Він у занепаді. Наприклад, на змагання з лижних перегонів від Білорусі відправляли участь дівчину, яка виступала на чемпіонаті світу серед паралімпійців. У неї одна нога коротша за іншу. І всіх це влаштовувало. Ще в одних змаганнях у Мінську брали участь два паралімпійці.

Хоча в Мінську є лижна траса, там знаходиться центр підготовки олімпійців, але лижних перегонів практично немає. На Олімпіаду їдуть дві особи, яких практично немає ким замінити. У Пекіні одного білоруса змусили втекти непрофільну дистанцію. Потім він вибачався за те, що програв шість хвилин. Він став заручником ситуації. Йому треба сказати "дякую", що він взагалі вийшов на цю гонку.

– Що дає білоруським спортсменам не перемога, а просто участь в Олімпіаді? Може, якісь привілеї, гроші?

– Нічого не дає. 2002 року я поїхав на Олімпіаду в Солт-Лейк-Сіті. Зайняв 13 місце. Повернувся додому – і втратив стипендію від своєї обласної Федерації, бо погано пробіг.

«Ми не потрібні країні»

– Ви не приховували своїх політичних поглядів. Проте не поспішали залишати Білорусь. Що спричинило від'їзд?

- Я справді ходив на мітинги 2020 року, не приховував, що не голосував за Лукашенка. Мене спочатку особливо не чіпали. Але останнім часом я все частіше почав чути від знайомих питання, чому мене досі не посадили за мої висловлювання? Спочатку я жартував. Потім люди підходили до дружини та дивувалися: невже Сергій ще не поїхав? Останньою краплею стало те, що мою доньку Дар'ю, яка професійно займається лижами, усунули від змагань на рік. Я місяць чекав на роз'яснювальний лист від Федерації лижних перегонів, але так і не дочекався.

Доньку усунули нібито за «неспортивну поведінку». На змаганнях Дар'я виграла дві лижні перегони, а її нагородили призами як за третє місце.

Вона повернула призи. Справа не в їхній вартості, просто так їй хотіли вказати її місце. А Федерація відзвітувала, що Дар'я під час виконання гімну нібито жбурнула призи, чим виявила неповагу. Це тягне на кримінальну статтю. Тим більше, у нас з надуманого приводу можна будь-кого закрити.

- Як я розумію, ваша дочка була однією з найкращих лижниць серед юніорів?

- Вона була першим-другим номером у країні серед юніорок у своєму віці. Я вирушив розбиратися в НОК, говорив: ви маєте захищати своїх спортсменів. Але нічого досягти не зміг. Тоді я зрозумів, що ми не потрібні своїй країні.

«Зібрали манатки та поїхали»

- Як швидко ви зібралися та поїхали?

– Я готувався до від'їзду. І одного дня дружина сказала: якщо збираємося їхати, давай зараз. Зібрали манатки та поїхали. Нікого не попереджали. Упродовж десяти днів я оформив юридичні документи, продав майно. Знайомим казав, що поїдемо влітку, коли донька закінчить 10 клас. Навчитися Даша не встигла. Можливо, їй доведеться навчатись у Польщі ще два роки, тут своя система освіти.У мене в Білорусі лишилося дві квартири. Спочатку у нас гроші тут є, щоб винаймати житло. Наш запас міцності – наші роки. Думаю, що все буде добре.

– Вам спокійно дали поїхати?

- У тому році я ще був членом комісії спортсменів НОК від Олімпійського комітету. Розумів, що мене не можуть заарештувати. Щитом була моя участь в Олімпіадах. Поки щит були, треба було їхати. Але зараз мені надійшов дзвіночок від сусідів у Білорусі, начебто до мене додому приходили.

- Батьки знали, що ви збираєтесь їхати?

- Мої батьки померли, а ось тесть і теща впізнали, коли ми вже дісталися Польщі.

«15 років тому заступався за Лукашенка»

- У вас сім Олімпіад за плечима. Виходить, ви найкращий лижник країни, якщо, крім вас, посилати не було кого?

- Особливих титулів я не маю. Здобув перемогу лише у Кубку світу. Може, у своїй сфері я авторитет, бо багато років бігав. Завершив кар'єру у 2018 році.

На Олімпіаду справді відбирали найсильніших. Але мене відправляли не для того, щоби я побив рекорд. На останній сьомій Олімпіаді мені вже не дуже добре бігалося, але на міжнародних стартах я показував найкращий результат серед білорусів.

У нашій країні занепад зі спортом. Якби я бігав у Росії, то закінчив би кар'єру в 30 років. У Білорусі дотягнув до 44. Невелика країна, маленька конкуренція дозволяла мені перебувати в топі та бути найсильнішим лижником країни.

- Поки ви брали участь в Олімпіадах, були лояльні до влади?

- Коли 2010 року в країні проходили політичні протести, пов'язані з президентськими виборами, я все пропустив. Мене не було вдома три місяці. Інтернет тоді ще не був такий розвинений. Повернувся додому, і з'ясувалося, що я нічого не знаю про те, що відбувається. А прозрів я 2016 року.

За Лукашенка я голосував один раз. Навіть захищав його якось. 15 років тому поїхав на екскурсію до Вільнюса. Там люди погано відгукувалися про нього. Я їх переконував...

До виборів 2020 року я озвучив свою позицію, що не підтримую чинну владу. Ви не уявляєте, що тут почалося. А коли вже після виборів висловився, взагалі настав кошмар.

- Якби промовчали, може б зараз були обласкані владою.

- Я ніколи не був обласканий, мені не платили велику зарплату. Все, чого я досяг - це не завдяки, а всупереч. Я власним коштом їздив на змагання. Тож мене не можна назвати Юдою.

Заплющувати очі на все, що відбувається в країні, не можу. Тому що є таке поняття "не бути худобам". Та й заради чого мовчати?

- Скажу, як кажуть деякі білоруси: заради спокою, заради дітей.

- Мої колеги, з якими ми раніше бігали і які теж не обласкані владою, так і кажуть: інша влада буде гірша. Але мене не переконати. Я хочу жити у вільній країні. Багато білорусів ніколи не виїжджали за кордон, вони не знають, що таке бути вільною людиною, мабуть, тому їх усе влаштовує.

- Колеги продовжують з вами спілкуватися?

- Коли ще перебував у Білорусі, хтось, проходячи повз, ховав очі, хтось вітався, але намагався обминати мене. Тренерові, який займався з моєю дочкою, я сказав: чому ти мовчиш, коли твою найсильнішу вихованку усувають від змагань? Він відповів: "Мене все одно не послухають". Я дав йому зрозуміти, що він буде наступним. Наприклад, від змагань, крім моєї доньки, усунули ще одну спортсменку. Її тренер теж промовчав. Його потім все одно звільнили. Він зізнався, що даремно мовчав. Рано чи пізно це торкнеться кожного.

«Сивого волосся додалося»

- Ваша дочка думає змінити спортивне громадянство та виступати за іншу країну?

- Ми подумаємо. Дар'ї всього сімнадцять років. У лижах це вік. Якщо у своїй країні ти не потрібний, тоді принесемо користь іншій країні. Якщо нас у Польщі приймуть, то дадуть шанс, чому ні.

- У вас три дочки. Двоє з них уже дорослі. Вони дотримуються таких самих політичних поглядів, як ви?

– Ми ходили на мирні марші разом, я їх не примушував.

- Вам доведеться повернутися до Білорусії, щоб продовжити візу?

- У Польщі білорусам зробили послаблення у цьому плані. Тож повертатися поки що не планую. Адже ми не випадково обрали Польщу, яка знаходиться зовсім поруч із моєю батьківщиною.

Уявляєте, я тут трохи більше тижня, а мені здається ніби минула вічність. Коли болить зуб, ти думаєш: боже, коли скінчиться цей день, ця ніч. Так само мене мучить біль за свою країну, і вона тривала в часі. За останні півтора роки у мене сивого волосся додалося. Люди, котрі давно мене не бачили, дивуються, як я змінився зовні.

bbabo.Net