18 лютого президент Росії Володимир Путін зустрівся в Москві з президентом Білорусії Олександром Лукашенком, пообіцяв йому наступного дня дати відрядити стратегічними ядерними силами, а спецQR Андрій Колесніков переконався в тому, що Союзна держава тепер і справді існує і нічого з цим не поробиш.
Президент Білорусії Олександр Лукашенко у першій половині дня прилетів до Москви, в аеропорту миролюбно, на відміну від своїх західних колег, здав ПЛР-тест та розмістився в готелі InterContinental, чекаючи зустрічі з Володимиром Путіним у Кремлі.
Досі лідери, з якими зустрічався російський президент останніми днями, жили в Ritz-Carlton або у Four Seasons, і рахунок був поки 2:1 на користь Four Seasons (там зупинялися президенти Франції та Бразилії Емманюель Макрон та Жаїр Болсонару; у Ritz -Карлтон жив канцлер Німеччини Олаф Шольц).
Олександру Лукашенку обрали InterContinental на Тверській. Він, звичайно, простіший (як, втім, і сам Олександр Лукашенко).
У Володимира Путіна в цей час у розпалі було засідання Ради безпеки, куди Олександра Лукашенка чомусь не покликали. От якби Володимир Путін прилетів до Мінська, мав би вільний час і Олександр Лукашенко проводив свій Радбез, він, певен, закликав би Володимира Путіна туди, тим більше що секретів між ними, особливо військово-тактичних, вже майже не залишилося.
В InterContinental Олександр Лукашенко провів години дві.
- Пецеєрілісь? — зустрів його пан Путін у Представницькому кабінеті Кремля.
Олександр Лукашенко реготав і підтвердив:
- Так Так!..
І лише після цього Володимир Путін обійняв колегу (жоден із зустрінутих ним у цьому кабінеті за останні пару тижнів гостей такого, звичайно, на собі не випробував).
Олександр Лукашенко, напевно, погано спав цієї ночі: набряклі мішки під очима видавали в ньому людину. Але при цьому він був дуже жвавий: обійми Володимира Путіна, здається, вселили в нього щось веселе.
На початку переговорів, присівши біля фальшкаміну в Представницькому кабінеті, Володимир Путін повідомив, що йому з Олександром Лукашенком належить наступний день:
— Завтра разом навіть візьмемо участь у одному із серйозних заходів у комплексі військового співробітництва.
Так, це будуть взагалі вчення сил стратегічного ядерного стримування (причому схоже, що стримувати доводиться дедалі більше самих себе). За інформацією, пан Путін і Лукашенко спостерігатимуть за ними (а може, керувати і направлятимуть) з Національного центру управління обороною РФ на Фрунзенській набережній у Москві.
— Я радий з вами зустрітися,— зізнався Олександр Лукашенко,— хоч трохи розбавити західну еліту, я сподіваюся, своїми людьми!
Розбавив, можна сказати, одразу до дистильованого стану.
— Є справді про що поговорити. Економіка непогано розвивалася. Якби не ці зовнішні фактори, я маю на увазі насамперед інфляційні, які нам підкидають із боку, від них нікуди не подітися, — я бачу, і в Росії, і в Білорусії ми намагаємося якомога, наскільки це можливо за нинішніх умов, протидіяти інфляції,— продовжив білоруський президент.— Це не так просто! Але, як ви правильно сказали, розвиток економіки вже свідчить про те, що нічого в них не вдасться, задушити вони нас не зможуть!
Так, Олександр Лукашенко може спокійно зітхнути: він повністю обрушив білоруську економіку — на російську. Схоже, саме зараз, у ці дні Союзна держава раптом стала реальністю. Так, лякає, звичайно, а як ви хотіли?
— І військово-політичний спектр, він сьогодні силами наших, як ви кажете, західних партнерів (сам Олександр Лукашенко таке вимовляє з обуренням.— А. К.) вийшов на лідируючу позицію: нам доводиться реагувати і щодо наших навчань військових, і дипломатії. Думаю, що й тут у них навряд чи щось вийде, вони перший раунд (вторгнення, мабуть, до 16 лютого включно. — А. К.) дуже сильно програли... Сьогодні, дивлюся, вже виходять на другий раунд (до 20 лютого включно.— А. К.), лякаючи весь світ тим, що завтра ми нападемо на Україну, оточимо, знищимо і так далі (а що може бути ще далі?..— А. К.)... Хоча і в планах ніколи у нас, скільки ми обговорювали ці питання, ніколи не було! — знайшов у собі сили вимовити останню фразу Олександра Лукашенка.
Йому добре було із Володимиром Путіним. Він почував себе тут як удома і навіть, гадаю, краще, ніж удома: впевненіше, спокійніше, тут було на кого подивитися в скрутну хвилину з надією і з ким обійнятися в разі чого (та хоч би й на прощання).
— Але вчити людей воювати ми будемо, нікуди від цього не дінешся,— дбало зітхнув він.— Я вчора був на навчаннях білорусько-російських, подивився і російські підрозділи, і білоруські. Багато було іноземців, журналістів, дуже вражаюче (навчання його вразили чи іноземці? — А. К.)! Як ви говорили, завтра, якщо все буде нормально, ми спонукаємо з вами на цікавому заході!Ця думка теж приносила йому велике задоволення: участь в ядерному шантажі - окрема для нього забава, якою він не може собі дозволити віддатися на самоті. Нема чим просто потішитися.
А у Союзній державі всього вистачає.
- Приймемо участь! — підбадьорив його й Володимир Путін. — Не просто спонукаємо! Активна участь...
Так, 19 лютого він має намір побути Верховним головнокомандувачем.
Таким чином, з цього зачину переговори тільки стартували і тривали, до речі, не так вже й довго, не більше двох годин. Вони вийшли до журналістів якраз у той час, коли в олімпійському півфінальному матчі з хокею Росія—Швеція закінчився перший період і команди пішли на перерву.
Можливо, і президенти, які, не треба забувати, теж хокеїсти, сподівалися вкластися зі своїми заявами у цю перерву: питання їм не планувалося.
Теж хоч торкнулися історії.
— Все, що треба зробити Києву,— це сісти за стіл переговорів із представниками Донбасу та погодити політичні, військові, економічні та гуманітарні заходи щодо завершення конфлікту, і чим раніше це станеться — тим краще,— несподівано сформулював російський президент (у якомусь разі) сенсі він запропонував навіть прорив: ви тільки сядьте... Але як вони сядуть...— А. К.).— На жаль, прямо зараз ми спостерігаємо, навпаки, загострення ситуації в Донбасі.
Більше того, там почалася евакуація жителів із прикордонних районів, принаймні, якщо вірити інформаційним агентствам. А це було вже майже про війну.
При цьому невідворотності її, як і раніше, не спостерігається. Але ти спитай будь-кого в Росії чи в Україні: якщо евакуюють людей — значить, щось буде. Країна, яка пережила Велику Вітчизняну, дуже добре це знає; нехай це може зрештою виявитися і не так... Та хто ж буде склавши руки чекати цього кінця...
Олександр Лукашенко не розрядив міжнародної напруги. Він був би останнім (після Володимира Путіна), хто став би це робити:
— Напевно, ви, люди, присвячені проблематиці, бачите, що це вже не залежить навіть і від наших сусідів, зокрема від України! Від кого залежить нагнітання напруженості біля наших кордонів, вам також очевидно. Вперше за десятки років ми опинилися на порозі конфлікту, на жаль, здатного затягнути, як у вирву, практично весь континент!
Білоруський президент на ходу нарощував м'язи:
— Ми бачимо сьогодні у всій красі безвідповідальність і, вже вибачте за прямоту, недоумкуватість низки західних політиків (Володимир Путін м'яко усміхнувся: сам би так не сказав, але є таке, так, важко не помітити, більше тижня з ними не розлучаюся... — А. К.), що не піддається логіці, розумному роз'ясненню поведінка керівників країн-сусідів, їхнє болюче бажання пройтися по краю!
А ось за це Володимир Путін мав повне право зі всіма ними посперечатися.
— У мене склалося враження, що окремі одягнені високими та відповідальними посадами політики так званого вільного світу просто патологічно небезпечні і для оточуючих, і, найголовніше, для власних народів! — Олександр Лукашенко чудово справлявся без жодного папірця і багато ще міг би й хотів сказати, та стримався навіщось.
Натомість він не міг відмовити собі в задоволенні висвітлити внутрішньополітичну проблематику:
— Ми проведемо конституційний референдум (це буде вже 27 лютого. — А. К.) гідно, на користь білоруського народу, і це не суперечитиме нашим відносинам з нашою братньою Росією, — розповів він.
Свого часу саме Володимир Путін у розпал вуличних протестів у Білорусі наполягав на цьому референдумі, який взагалі-то зовсім не потрібен був Олександру Лукашенку, але якось незручно його скасовувати.
— А Захід активно намагається руками наших втікачів (опозиціонерів.— А. К.) якщо не дестабілізувати, то хоча б підкачати ситуацію в країні! Там, правда, давно вже ніхто не тішить себе ілюзіями повтору серпня 2020 року (а все-таки тішать, до того ж, варто підозрювати, одразу після 27 лютого.— А. К.)... І нехай навіть ніхто не розраховує, що ми здригнемося перед якимись складнощами, труднощами та проблемами! - промовив президент Білорусії.
Це відомо: автомат у руки і до воріт резиденції, де вже давно нікого немає.— Повторю те, що я сказав зовсім недавно: ми не хочемо війни, але якщо комусь німеться, відповідь буде абсолютно асиметрична,— додав Олександр Лукашенко з якимось жарким захопленням.— Напевно, всі у світі це розуміють! І в цьому напрямі, захищаючи безпеку своїх народів у своїх державах, ми діятимемо адекватно.
«Асиметрична» відповідь у його розумінні, мабуть,— набагато потужніша, ніж, так би мовити, питання. Такий загалом, що мало не здасться вже взагалі нікому.
І ось він домовив, і вони вже пішли до виходу, але все ж таки відпустити Олександра Лукашенка без жодного питання було б неправильно. Впевнений, він хотів це почути.
Я поставив питання без мікрофона, коли вони вже майже підійшли до виходу, але він почув:
— Ви нещодавно сказали, що якщо Захід продовжуватиме бути агресивним, то ви будете вічним президентом. У зв'язку з цим як оцінюєте зараз шанси білоруського народу втратити вас?
- Що що? — перепитав президент Білорусії колегу.
Той знизав плечима:
- Та я теж щось не дуже зрозумів.
- А хто це? — нервово перепитував пан Лукашенко.— Хто?
- "ъ", - пояснював Володимир Путін.
— А, «ъ»!..— з полегшенням вигукував білоруський президент (дійсність поверталася йому у звичні рамки.— А. К.). Тоді все зрозуміло, чому такі питання!
На щастя, прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков запропонував їм повернутися до мікрофонів та відповісти. Та й я отримав мікрофон і ще додав про шанси народу Білорусії втратити нарешті Олександра Лукашенка:
— Просто мені здається, що вони дедалі мізерніші.
Думаю, думка про те, що він може покинути владу, особливо коли таке життя настало, і справді здається Олександру Лукашенку вже абсолютно абсурдним.
- І питання до президента Росії. Володимире Володимировичу, як ви пережили «вторгнення» Росії на Україну позавчорашньої ночі? - додав я.
Адже це теж усіх цікавило.
— Я почну, якщо дозволите,— запропонував президент Росії.— Я просто не звертав на це уваги! Вкидів дуже багато, постійно реагувати на них це собі дорожче.
Тобто, він і 20 лютого навряд чи помітить.
— Ми робимо те, що вважаємо за потрібне робити,— продовжив пан Путін,— і будемо так чинити далі. Звичайно, ми дивимося, що у світі відбувається, навколо нас відбувається, але маємо чіткі, зрозумілі орієнтири, що відповідають національним інтересам російського народу та російської держави.
— Володимире Володимировичу, ми не вторглися в Україну,— додав, додатково роз'яснюючи йому, і Олександр Лукашенко.— І вони, бідні, мабуть, засмучені! Шукають нового приводу підштовхнути Україну до якихось провокацій!
Але він відповів і на запитання, адресоване йому.
Тут було одразу кілька моментів. Олександр Лукашенко збирався радитись щодо свого президентства не зі своїм народом на референдумі, а знову зі старшим братом (він у деякій ажитації став говорити як є).
Крім того, він спробував змінити сенс питання, а вийшло, що «ці люди», тобто опозиція, назвали весь білоруський народ.
І про шанси «цих людей» «зламати сили білорусів» я нічого не казав. Я питав, чи має білоруський народ шанс втратити його, Олександра Лукашенка.
Якось дрібнувато виглядали взагалі ці перекручування.
— І все далі і далі вони будуть мізернішими: нічого в них не вийде! — продовжував президент Білорусії.— І з білоруським народом, що ми диктатура, когось нахиляємо, тиснемо, труїмо,— це жодного стосунку до цього не має, це казка! Нікого ніхто не труїть і не тисне! Ми просто адекватно реагуємо на тих, кого вони підштовхують до державного перевороту в Білорусі... Підштовхували!.. Ось і весь порядок денний. Так, як вони зробили це в Україні: хотіли повторити — не вийшло і не вийде. Я про Казахстан не дарма натякнув, це навіть!
Та всі ми вже зрозуміли.
Запитання хотіла поставити російська кореспондентка «Інтерфаксу», але ініціативу перехопила прес-секретар президента Білорусії Наталія Ейсмонт, яка заявила, що тепер мають запитати білоруські журналісти.
Так, кореспондентка телеканалу СТВ Олена Сирова поцікавилася, якою буде «антисанкційна протидія Союзній державі».
Питання було з мирного часу. Такі зараз не дуже актуальні.
— Ви кажете про санкції,— знизав плечима пан Путін.— Санкції вводитимуть у будь-якому разі. Є якийсь привід сьогодні, допустимо пов'язаний із подіями в Україні, чи немає такого приводу — його буде знайдено, бо ціль — в іншому. Мета - загальмувати розвиток, у разі Росії та Білорусії.
Так, і тепер — і в щастя, і в горі... Швидше в горі...
Та чи не в горі наше щастя?
bbabo.Net