Після засідання Радбезу президент Росії Володимир Путін пообіцяв оголосити рішення щодо визнання Донецької та Луганської народних республік не пізніше закінчення понеділка 21 лютого. На момент написання цього матеріалу президент заявив канцлеру ФРН Шольцу та президенту Франції Макрону, що Росія визнає ДНР та ЛНР. Наслідки такого рішення прокоментував Костянтин Затулін.

Перший заступник голови Комітету Державної думи у справах СНД, євразійської інтеграції та зв'язків із співвітчизниками Костянтин Затулін висловив свою думку щодо ситуації з визнанням ДНР та ЛНР з боку Росії.

- Думаю, рішення про визнання ДНР та ЛНР буде ухвалено президентом. Як ви оцінюєте цей крок?

- Виходячи з того, що я почув щойно, як і всі, хто дивився хроніку засідання Ради Безпеки, йдеться про визнання ДНР та ЛНР як перший крок для того, щоб захистити людей у ​​цих республіках. Я вважав, що визнання ДНР та ЛНР в ініціативному порядку насправді стане похороном Мінських домовленостей.

Те, що зараз було почуте, підтверджує, що керівництво РФ вже не вірить у перспективу реалізації цих домовленостей, тому іншого вибору не залишається. Безумовно, це той випадок, коли людям, які зібралися в Кремлі, видніше, бо вони перебувають у гущі переговорного процесу та отримують свіжу інформацію з місць.

Я не маю сумнівів, що Державна Дума, як і Рада Федерації підтримають будь-яке рішення, яке буде прийнято президентом. І сумніви, які у цьому питанні були, вже залишаються у минулому.

Хочу наголосити, що все це стало неминучим через те, що протягом 8 років усі спроби примусити Київ до виконання Мінських домовленостей виявилися марними. Насамперед тому, що, крім нас, ніхто Україну до цього не спонукав. За великим рахунком відповідальність за це рішення лежить на політичному класі України.

Як і у випадку з Кримом, Україна з упертості, через неправильно обрані пріоритети віддала перевагу уникнути власних інтересів, побачити їх у розширенні конфронтації з РФ, відмовитися від менш витратного і більш демократичного шляху. Який перебував у федералізації, у повазі прав регіонів та російськомовного населення. Україна продовжує йти шляхом будівництва унітарної держави і відмовляється від будь-яких компромісів. Все це і зробило неминучим те, що сьогодні відбувається, на превеликий жаль.

- Чому нажаль"?

– Тому що я бачу величезні наслідки, які це може породити у майбутньому і для нас, і для України.

- Йдеться про визнання республік у їхніх фактичних межах чи у межах Донецької та Луганської областей?

- Це деталь, яка через якийсь час вже не матиме суттєвого значення. Я впевнений, що зізнанням справа може не обмежитися. За логікою, мають бути ще події, про які Путін попереджав, говорячи про майбутнє України в цілому. Може, він не був почутий. Причому ми не можемо виключити, що йдеться про майбутнє не лише України, а й Росії.

- Наступним кроком буде, мабуть, запровадження військ РФ у ці республіки?

- Очевидно, що буде надана військова допомога. У якій формі вона буде здійснена, я говорити не хочу, бо будь-яке слово провокуватиме ситуацію. Я вважаю, що не треба грати за чужими планами та правилами, і якщо нас провокують, то на провокації не треба піддаватися. З іншого боку, настає момент, коли треба приймати рішення, навіть якщо воно має дуже важкий і важкий характер.

- Які наслідки для РФ настануть від цього рішення?

- Звичайно, будь-які санкції завдають шкоди – великої чи маленької. За радянських часів ми протягом десятків років жили у ворожому оточенні. Наскільки наше сучасне суспільство готове жити в таких умовах – у цьому можуть бути сумніви. Очевидно, що не всі готові до цього. Ми маємо внутрішню опозицію, яка проти того, щоб знову опинитися в обложеному таборі.

Але коли я говорю про наслідки, санкції – далеко не головне, що мене турбує. Мене непокоїть втягування Росії у довгострокову пряму боротьбу з Україною або з тим, що залишиться від неї. Я дуже не хотів би, щоб за 1979 роком прийшов 1989-й (початок і кінець війни в Афганістані – М.П.).

- Але визнання Абхазії та Південної Осетії та введення туди російських військ припинило війну та повністю відбило у Грузії бажання вирішувати питання військовим шляхом.

- Так. Але зараз йдеться про зовсім інші масштаби. До того ж, тоді наше рішення виглядало як рішення, спровоковане діями Грузії, що міжнародне співтовариство неохоче визнало. Влада України теж веде себе не найкращим чином. Але позиція Заходу на їхню підтримку набагато консолідованіша, ніж у випадку з Грузією. І у вир подій у разі нашого конфлікту з Україною будуть залучені не десятки тисяч, а мільйони людей. Я це говорю, щоб усі зрозуміли, що ціна рішення дуже висока. Але якщо це єдине можливе рішення, його треба приймати.

bbabo.Net