8 січня 1977 року у Москві сталося на той час зовсім неймовірне: столицю СРСР накрила хвиля терактів. Буквально протягом півгодини саморобні бомби вибухнули біля магазинів у самому центрі міста, у поїзді метро. Деякі факти про цю трагічну історію кореспондентові довелося свого часу дізнатися від людини, яка брав участь у слідчих діях.

Тієї січневої суботи терористи приготували москвичам «різдвяні подарунки» - цілу серію вибухів у жвавих місцях міста.

Перша бомба вибухнула о 17.33 на «синій» лінії метро, ​​у вагоні поїзда, що прямує від станції «Ізмайлівська» до «Первомайської». Другий вибух прогримів о 18:05 у гастрономі №15 на вулиці Дзержинського (нинішній Луб'янці), неподалік комплексу будівель КДБ СРСР. А третій заряд шарахнув п'ятьма хвилинами пізніше біля продовольчої крамниці №5 на розі Микільської (тоді вона називалася Вулицею 25 Жовтня) та Богоявленського провулка. У результаті 7 людей загинуло (всі вони – пасажири підірваного поїзда метро) та ще 37 було поранено.

Для «найтихіших» років у країні «розвиненого соціалізму» ці цифри здавалися жахливими. Ні з чим подібним радянським громадянам раніше не доводилося стикатися. Отже, злочини вийшли гучними і в прямому, і в переносному сенсі. Тому не дивно, що до пошуків винних було залучено найкращих слідчих прокуратури, МВС та КДБ СРСР.

- Операції дали кодову назву "Підривники". Керував оперативно-розшуковою групою генерал-майор КДБ В.М. Удилів, – розповів ветеран силових та правозахисних структур. - Мені, на той час молодому співробітнику, довелося брати участь у слідчих діях на місці останнього за часом вибуху, що прогримів на Вулиці 25 Жовтня.

У складі групи офіцерів був направлений на місце події. Там навколо продмагу №5 поставили оточення, щоб зберегти для слідства можливі докази. Хоча, якщо чесно, охороняти було особливо нічого. Москвичі та гості столиці в перші хвилини після НП, поки до магазину не прибули правоохоронці, встигли ґрунтовно затоптати всі сліди терористів, які заклали вибуховий пристрій у скриньку, що стояла зовні біля входу до торгової зали.

Трохи згодом до будівлі, біля якої прогримів вибух, прибула група відповідальних товаришів із КДБ. Серед них - начальник П'ятого управління Пилип Бобков. Ті, що приїхали, підійшли до входу в магазин, зупинившись там, обмінялися між собою якимись думками, після чого рушили назад - на площу Дзержинського.

Але Бобков не поїхав. Він уважно оглянув розгорнуту урну. Потім повернувся до розташованої навпроти, з іншого боку вулиці, будівлі Московського історико-архівного інституту. Перебуваючи неподалік, я бачив, як Пилип Денисович підняв погляд нагору, на дах МІАІ… Він затримався в такій позі на кілька миттєвостей, явно про щось розмірковуючи…

А вже через короткий час люди, що проходили цією вулицею, могли спостерігати дивну картину. Біля Історико-архівного інституту встановили та «розкочегарили» три похідні армійські кухні, в них переплавляли сніг, який акуратно збирали на даху будівлі та переносили молоді солдатики. На всі запитання здивованим перехожим пояснювали, що мовляв, знімається фільм «про війну».

Насправді, таким чином з подачі Бобкова сподівалися знайти важливі докази. Ще раз нагадаю: терористи заклали вибуховий пристрій у скриньку біля входу до магазину. Тоді урни, розставлені на центральних вулицях Москви, були дуже солідні – відлиті з чавуну. Тому товсті стінки витримали вибух закладеного всередину заряду (на що терористи, звісно, ​​не розраховували). У результаті вся вибухова хвиля пішла нагору. Ця обставина дозволила уникнути жертв серед перехожих. Але це могло допомогти і в роботі слідчих. Адже вибуховою хвилею туди ж, у небо, винесло й фрагменти саморобної бомби.

Бобков, оглядаючи місце події, зрозумів, що завдяки такому «фонтану» якісь із цих фрагментів могли бути занесені на дах найближчої будівлі – інституту та загубитися у сніговому шарі, що покриває її.

В результаті вирішили весь сніг з даху зняти, розтопити, а воду ретельно профільтрувати. І… Успіх! У перетоплених снігових купах було виявлено стрілку від будильника. Фахівці відразу зрозуміли, що цей прилад використовувався терористами як таймер для бомби уповільненої дії.

Відпрацьовували найменші зачіпки. Наприклад, на якомусь етапі експерти встановили, що один із вибухових пристроїв було загорнуто в газету «Радянський спорт». Після цього відділи УКДБ по Москві та Московській області перевірили всіх передплатників цього видання!

Проте результатів досі не було. Тим часом, як з'ясувалося пізніше, важлива інформація зберігалася в архівах вірменських чекістів. Серед інших там була справа на засновників нелегальної так званої «Національної об'єднаної партії Вірменії» – НВП. Серед її активістів фігурував Степан Затікян. Саме в нього – людини, яка «посунулась» на ідеї націоналізму і твердила, що потрібно «покарати гнобителів-російських», - народився в голові задум створення НОП, що ставила за мету створення незалежної вірменської держави з включенням до неї земель Турецької Вірменії. Група однодумців, що об'єдналася навколо Затіяна, розвинула активну підпільну діяльність, нелегали навіть випускали газету «Парос» («Маяк»).

У 1968 році засновників НОП, а також кількох їхніх послідовників заарештували та судили за участь в антирадянській організації. Після відбуття призначеного терміну ув'язнення, 1972-го, Затікян пішов працювати на Єреванський електромеханічний завод. До 1977 він був одружений, в сім'ї підростали двоє дітей.

За підсумками проведеного розслідування дійшли висновку, що саме Затікян став організатором проведених 8 січня 1977 року у Москві терактів. Реалізувати цей план йому допомагали Акоп Степанян та Завен Багдасарян, які також були членами НОП.

Усіх трьох заарештували. Процес над ними проходив у Верховному Суді СРСР із 16 по 20 січня 1979 року. Згідно з виявленими фактами, сам Затікян мав алібі: у момент вибухів він знаходився в Єревані. Проте ця людина, заперечуючи участь у здійсненні терактів 8 січня, не намагалася приховувати антирадянських поглядів. В останньому слові він сказав, звертаючись – вірменськи – до представників своєї нації: «Передайте іншим, що нам залишається помста, помста і ще раз помста!»

24 січня всіх обвинувачених було визнано судом винними та засуджено до виключної міри покарання.

30 січня Президія Верховної Ради СРСР відхилила клопотання про помилування, і того ж дня цих трьох терористів розстріляли.

bbabo.Net