60 років тому збитого над територією СРСР американського льотчика Френсіса Гері Пауерса, який пілотував розвідувальний літак U-2, обміняли на радянського розвідника Рудольфа Абеля. Це сталося на Глінікському мосту, що сполучав Західний Берлін та місто Потсдам у Східній Німеччині. Про обставини цього обміну розповідає Ru». 10 лютого 1962 року відбувся знаменитий обмін на берлінському Глініцькому мосту радянського розвідника Рудольфа Абеля на американського пілота розвідувального літака U-2 Френсіса Гері Пауерса, збитого 1 травня 1960 року в районі Свердловська та засудженого радянським терміном. Одночасно на вимогу американської сторони, якій такий обмін здався недостатньо рівноцінним, на контрольно-пропускному пункті Чекпойнт Чарлі в Берліні було звільнено також американського студента-економіста Фредеріка Прайора, заарештованого в НДР за підозрою в шпигунстві.

Обмін відбувся за посередництва американського адвоката Джеймса Донована та східнонімецького адвоката Вольфганга Фогеля. Донован взявся захищати в 1957 році Рудольфа Абеля, звинуваченого в шпигунстві в Америці, після того, як від цієї роботи відмовилася ціла низка інших адвокатів. Доновану вдалося переконати суд не ухвалювати радянському розвіднику смертний вирок. Основний аргумент Донована був у тому, що докази, використані проти його клієнта, вилучили ФБР порушення Четвертої поправки.

По-справжньому Рудольфа Абеля звали Вільям Август Фішер, він народився в Англії в сім'ї російських емігрантів у 1903 році, а в 1920 разом із сім'єю переїхав до Росії і з кінця 1920-х - початку 1930-х став працювати на радянську розвідку. У Другій світовій війні брав участь у розвідувальних операціях проти німців, а після війни був відправлений до Сполучених Штатів, де керував великою шпигунською мережею, що базується в Нью-Йорку, і, зокрема, був посередником під час передачі розвідданих за Манхеттенським проектом. В 1957 Федеральний суд США в Нью-Йорку визнав Фішера винним у шпигунстві і засудив його до тридцяти років тюремного ув'язнення. З цього терміну радянський розвідник встиг відсидіти трохи більше чотирьох років, перш ніж його обміняли.

У 1962 році Донован разом з юристом ЦРУ Міланом Місковським провели переговори з радянськими посередниками про обмін Абеля на захопленого в 1960 році американського пілота Френсіса Гері Пауерса. Ці переговори і драматичний обмін полонених на мосту, що відокремлював Західний Берлін від Східної Німеччини, ліг пізніше в основу книги Донована «Незнайомці на мосту», яка була опублікована в 1964 році і надихнула режисера Стівена Спілберга на зйомки фільму «Шпигунський міст» (2015) Томом Хенксом у ролі Джеймса Донована.

Френсіс Гері Пауерс, який пілотував літак-розвідник U-2, був збитий під час польоту над Свердловськом 1 травня 1960 року. Пауерсу вдалося вижити, але його засудили радянський суд до 10 років позбавлення волі за шпигунство. Перші роки свого ув'язнення він мав відбувати у в'язниці «Володимирський централ» у Володимирі, до обміну встиг відсидіти півтора роки.

Після секретного обміну на Глінікському мосту Пауерса чекав досить холодний прийом у США. У березні 1962 року він постав перед підкомітетом Сенату у справах збройних сил на спеціальних слуханнях, проте після дізнання з нього було знято всі звинувачення. Син Пауерса навіть розповідав, що наприкінці дня члени комітету аплодували його стоячи. Однак громадська думка та преса були явно не на боці Гері Пауерса. Після свого повернення він часто критикувався за те, що взагалі залишився живим і погоджувався відповідати на запитання росіян. Відомо, що після захоплення його допитували протягом 107 днів, і хоча він і не піддавався тортурам, що на нього в цей період психологічний тиск був дуже серйозним.«Його не катували, — розповідав пізніше син Пауерса, засновник та почесний голова Музею холодної війни в Уоррентоні у штаті Вірджинія. — Але ж були і яскраві прожектори, і виснажливі допити, і позбавлення сну, і загрози смертю».

А оскільки затримання Пауерса помітно посилило напруженість у відносинах між Сполученими Штатами та Радянським Союзом, в Америці була поширена думка, що пілот боягузливо поступився тиском своїх тюремників і розкрив усі секрети, пов'язані з програмою розвідувальних польотів, які він не повинен був розкривати.

У The New York Times невдовзі після звільнення Пауерс був названий «дуже пересічною людиною», і, за словами журналістів, «він не був супергероєм, просто звичайним і малодосвідченим молодим чоловіком», який легко пішов на співпрацю з росіянами і дав їм цінні свідчення. Крім того, Пауерса звинувачували в тому, що він не привів у дію вибуховий пристрій, який мав привести до самоліквідації секретної апаратури аерофотозйомки та самої знятої фотоплівки, а також у тому, що не вчинив самогубство за допомогою особливої ​​голки з отрутою кураре, виданої йому працівниками ЦРУ.

Дочка Пауерса, Ді Пауерс, згадувала, як одного разу її вчителька «сказала всьому класу, що її батько повинен був накласти на себе руки». «Це було дуже важко для мене, - говорила пізніше Ді Пауерс. — Коли я того дня повернулася додому, то розповіла мамі: мені казали, що батькові слід було накласти на себе руки. І, звичайно, моя мати була сильно обурена. Але так тоді до цього ставилися. І знадобилося багато часу, щоб це змінилося».

Інший погляд на цю історію полягав у тому, що Пауерс у полоні поводився все ж таки гідно, не йдучи на поводу у пропаганди і не погоджуючись озвучувати заяви, що нав'язуються йому радянськими політиками, про що говорять і його посмертні нагороди.

В 1998 ЦРУ розсекретило багато деталей своєї програми зі створення літаків-шпигунів U-2 часів холодної війни, і в 2000 Пауерс був посмертно нагороджений медаллю військовополоненого, хрестом за видатні заслуги і медаллю директора ЦРУ. А у червні 2012 року начальник штабу американських ВПС генерал Нортон Шварц передав онуку та онуці Пауерса Срібну зірку, нагородження якої проводиться від імені президента США «за мужність і відвагу, виявлену в бою». Це третя за значимістю військова нагорода Сполучених Штатів, і говорилося, що Пауерсу вона була вручена за те, що «стійко відкинув усі спроби отримати життєво важливу інформацію про оборону або дозволити використовувати себе з метою пропаганди».

Зазначалося, що Пауерс «безперервно допитувався, переслідувався і зазнавав тиску з боку численних слідчих груп радянської таємної поліції», проте при цьому йому вдалося «протистояти всім зусиллям радянських слідчих, які намагалися зламати його волю за допомогою умовлянь, обману та загроз смертю», тим самим він продемонстрував «невгамовний дух, виняткову відданість і героїзм».

У будь-якому випадку Пауерс був не тільки виправданий, але й продовжив свою роботу у військовій авіації як випробувач найновіших типів літаків, проте даних про його подальшу співпрацю з розвідувальним управлінням немає. У період з 1963 до 1970 року він працював льотчиком-випробувачем у фірмі Lockheed.

У 1970 році Пауерс опублікував написану у співавторстві з Куртом Джентрі книгу "Операція "Переліт": спогади про інцидент з U-2" (Operation Overflight: A Memoir of the U-2 Incident). У 1972 році ця книга була видана і в СРСР, але малим тиражем і з грифом «Поширюється за спеціальним списком», у відкритий продаж вона не надходила. Книга теж не дуже допомогла: за життя льотчик чув набагато більше критики, ніж схвалення своєї поведінки у полоні.

Зрештою Пауерс, щоб уникнути цькування, вирішив переїхати до Каліфорнії і влаштувався працювати пілотом вертольота радіостанції Лос-Анджелеса, моніторившим обстановку на дорогах. 1 серпня 1977 року у вертольота, який він пілотував, раптово закінчилося паливо - при цьому відповідні датчики були несправні, - і 47-річний Пауерс разом з пасажиром-журналістом на смерть розбився біля бейсбольного поля Малої ліги в Енсіно - багатому районі Лос-Анджелеса, де мешкає велика кількість ветеранів різних воєн. Повідомляють, що при цьому він повівся героїчно — замість спроби врятуватися вважав за краще витратити останні секунди на те, щоб відвести гелікоптер від майданчика, де займалися спортом діти.

bbabo.Net