Перший анекдот від Жоріка та Боліка Бібабо

Жарт за темою: Бандерівці

У зв’язку із відсутністю злобних бандерівців в Україні, Москва просто таки вимушена бомбувати мирні міста Сирії. І, між иншим, у цьому винна київська хунта.

Другий анекдот від Жоріка та Боліка Бібабо

Жарт за темою: Аварія

Канал “Діскавері” (США): “Чорнобиль — це страшне й небезпечне місце. Адже звідси лише 60 миль до кордону з Росією”.

Третій анекдот від Жоріка та Боліка Бібабо

Жарт за темою: Будова

Іде собі порядний вуйко Львовом, гуляє. Проходить повз бордель, раптом чує якийсь ґвалт згори. Підіймає голову — а там на даху борделя коти злягаються. Котяри зрештою так захопились, що зісковзнули з даху й гепнулись просто перед вуйком, так їх разом і заціпило…
Вуйко пригладив вуса, підняв котячу парочку обережно і ввічливо стукає у двері борделю. Відчиняє така огрядна пишна бандерша, рази в півтора більша за вуйка, й дивиться на нього.
Вуйко простягає їй котів і чемно каже: „Вибачте, у вас тут реклямка з даху впала…”

Четвертий анекдот від Жоріка та Боліка Бібабо

Жарт за темою: Білявка

В маршрутці: — Передайте водію на квиток!
Білявка: — Так він же безплатно.

П'ятий анекдот від Жоріка та Боліка Бібабо

Жарт за темою: Англійці

Краща версія цього ж анекдота

Зібрав бог трьох — англійця, москаля й українця —й каже до них: “Даю вам коней, хто скільки кілометрів здолає, той стільки землі й дістане”.
Скаче першим англієць. День проскакав. Кінь втомився. Каже: “Все, мені досить”.
Другим скаче москаль. День скаче, два. На третій загнав коня. “Ну що”, — каже — “мені вистачить”.
Третім скаче українець. Скаче день, два, на третій загнав коня. Став бігти. Годину біжить, дві, п’ять. Упав. Почав повзти. Годину повзе, другу, третю. Вже більше не може. Знімає шапку й з усієї сили кидає вперед: “А там іще бурячки посаджу!”

Шостий анекдот від Жоріка та Боліка Бібабо

Жарт за темою: Вислів

— Учителю, дайте мені найвищу практику, що тільки може бути, — попросив учень.
— Добре, — відповів Учитель, — от тобі мантра: “тулум-кулум-бурум-тха”, повторюй її вдень і вночі, вголос, коли самий, і подумки, коли навколо люди.
Учень практикувався два роки й нарешті спитав:
— Учителю, скільки ж іще мені повторювати цю мантру?
— Завтра на світанку приходь на гору складати іспит, — була відповідь.
Ледь узялося на світ, учень видерся на гору. Там на нього вже чекав Учитель.
— Я готовий до іспиту, Учителю.
— Добре, — сказав Учитель, — тоді стрибай зі скелі.
— Я ж розіб’юсь, — злякався учень.
— Як же ти можеш розбитися, якщо ти два роки поспіль повторював мантру? — заперечив Учитель.
Учень набрався духу, заплющив очі й стрибнув…
— Йооо… пе… ре… се… те… — пронеслося відлунням по ущелині й урешті решт почувся ляпанець тіла, що впало на камені.
Стежинкою Учитель спустився на дно ущелини й побачив закривавлену купу кісток і м’яса, змішаних із брудом. Він обережно згріб усе докупи, і щось нашіптуючи, воскресив учня. Перше, що побачив учень, розплющивши очі, були добрі очі Учителя.
— Не йо-пе-ре-се-те, — сказав Учитель, — а “тулум-кулум-бурум-тха”.

bbabo.Net