105 років тому, 26 лютого 1917 року, під час мирної, як вважалося, революції у столиці Російської Імперії почалися підпали. Проте вражали не лише їхні масштаби та наслідки, а й те, як і з чиєї ініціативи розпочалися ці без перебільшення гаряче підтримані петроградським кримінальним елементом акції.

Зі спогадів петроградського градоначальника генерал-майора А. П. Балка.

До Волинців (солдатів запасного батальйону Лейб-гвардії Волинського полку, які відмовилися підкорятися наказам.— «Історія») приєдналися сусіди за казармами: Литовці, Преображенці та другий саперний батальйон. Усі висипали на вулиці: стріляли у повітря, серед вигуків було також чути: «Не хочемо сочевиці». Вся ця озброєна орда слухалася кожного пройдисвіта і, з остраху відповідальності, жадала тільки керівника, за спиною якого можна було б сховатися. Незабаром такий знайшовся в особі унтер-офіцера Волинського полку Кирпичникова, а потім із Виборзького боку примчали на автомобілях товариші-робітники. Тоді крики та стрілянина припинилися, перейшли до грабежів по квартирах та підпалах.

Зі щоденника командира роти лейб-гвардії 2-го стрілецького Царськосельського полку капітана Н. А. Артабалевського, 26 лютого 1917 року.

У Петрограді, за чутками, повстання у розпалі і почалися пожежі…

Зі спогадів члена IV Державної Думи П. Н. Мілюкова.

Змішані натовпи вирушили до арсеналу, зайняли його і, захопивши зброю, кинулися до в'язниць звільняти заарештованих — не лише політичних, а й кримінальних.

«Заважають гасити Окружний Суд»

Зі щоденника поетеси та громадського діяча З. Н. Гіппіус, 27 лютого 1917 року.

«Він стільки років страждав за народ, тож недарма». (Моя примітка: Носар ці десять років провів у Парижі, де поводився сумнівно, повернувся лише з півроку; за всіма даними — божевільний...) «Зараз це його взяли і повезли до Думи. А він по дорозі: заждіть, каже, товариші, спочатку йдіть до Окружного Суду, спаліть їхні гидкі справи, там і моє є. Вони пішли, підпалили і зараз горить»…

Зі спогадів генерал-майора А. І. Спиридовича «Велика Війна та Лютнева Революція 1914–1917 рр.».

…Підпалюють будівлю Окружного Суду на Ливарному. Будують про всяк випадок барикаду на Ливарному. Заважають пожежній команді, що прискакала, гасити Окружний Суд.

Завдяки бездіяльності уряду, надвечір 27 лютого майже весь Петроград був при владі революційного натовпу... Над містом стояла заграва. У Ливарній частині горіло Жандармське Управління, Олександро-Невська (поліцейська. - «Історія») частина, догорав Окружний суд. Щось палало на Виборзькій, горіла в'язниця Литовський Замок.

«Литовський замок весь розорений і спалений»

Зі щоденника художника А. Н. Бенуа, 28 лютого 1917 року.

З Благовіщенської площі видно було, як здалеку язики полум'я, прорвавшись із блискучих вікон Литовської в'язниці, лижуть її стіни — я збирався йти туди дивитися, але в цю хвилину через церкву гримнув різкий залп. Я вважав за краще повернути в інший бік. Вразило мене, що ніякої сенсації ця стрілянина в людей, які «розмовляли» на площі, не викликала…

Пройшовши кілька кроків бульваром, я здалеку подивився, як пожежники гасять палаючий особняк міністра Двору гр. Фредерікса (його за що?) ...

До цього моменту (було близько 5 год.) увечері сонце вже зовсім померкло через дим пожеж, і все набуло одразу якогось похмурого і навіть загрозливого вигляду. З наших вікон видно майже всю панораму. Стовп чорного диму третій день як височіє над тією ділянкою панорами, де знаходиться Окружний суд, інші й близькі вогнища: будинок Фредерікса та Литовський замок.

Зі щоденника художника А. Н. Бенуа, 2 березня 1917 року.

Стіни Литовської в'язниці («замка») представляють найсумніше видовище. Біла штукатурка над кожним вікном забруднена слідами чорного диму і чомусь точно помазана строкатими мазками — жовтими й рудуватими... Дивно було, як під час того, що горіло все всередині, звідти з надзвичайною поспішністю виносилися великі запаси провіанту, вантажилися на вантажівки й везли.

Зі щоденника генерала від інфантерії Ф. Я. Ростковського, 6 березня 1917 року.

Литовський замок (жіноча в'язниця) весь розорений та спалений. Це величезна будівля, що виходить на Офіцерську вулицю, Тюремний провулок, Крюків канал та нар. Мийку, що займає весь цей великий чотирикутник, було розорено та спалено. Всі стелі, дахи провалилися, ні вікон, ні дверей — усе це, мабуть, обійняло сильним полум'ям — усюди величезні смуги, закопчені від диму. Коли проходив повз — це вже через кілька днів після розгрому, — багато частин усередині будівлі тліли і димилися. Навіть домову там церкву не пощадили, спалили.

Зі щоденника художника А. Н. Бенуа, 2 березня 1917 року.

На Катерининському каналі біля Левиного пішохідного містка проти будинку вигорілого Поліцейського архіву (охоронки?) ціла гора будь-яких паперів, мабуть, викинутих три дні тому з вікон і так з тих пір так і лежачих. У тому числі купи (ненависних) паспортних книжок, частиною погорілих чи зотлілих, частиною новеньких і лише помочених (так тексті.— «Історія») снігом. Перехожі ці документи підбирають та читають, потім знову кидають. Приставлений вартовий не реагує. І я підняв кілька справ. Виявилося, що це всі прохання, звернені до градоначальника, або якісь розпорядження щодо споруд...

«Будинок Поліцейської частини розорений і спалений»

Зі спогадів члена IV Державної Думи князя С. П. Мансирєва про лютий 1917 року.

Похвилинно чути були новини: громять поліцейські дільниці… спалюють усі справи… там і там убили того чи іншого поліцейського…

Зі щоденника чиновника Архіву Морського міністерства Г. А. Князєва, 28 лютого 1917 року.

Надворі летіли клаптики обгорілого паперу. Це, як виявилося потім, протягом усього ранку палили справи (поліцейського. - «Історія») ділянки. Вони були звалені в купу за рогом і палилися натовпом. Клапки цього обгорілого паперу і зовсім обвугленого покрили чорними плямами весь двір. Коли я вийшов, то спочатку побачив кота, який дико ганявся за цими обгорнутими папірцями, що розносилися вітром.

Зі щоденника генерала від інфантерії Ф. Я. Ростковського, 9 березня 1917 року.

Проходячи Морською вулицею, бачив поліцейське управління на розі Конногвардійського провулка розореним, але жодного порівняння не може бути з тим, в якому вигляді були інші подібні поліцейські ділянки. Ці останні були буквально розорені (стелі, дахи, підлоги, що провалилися) і спалені.

bbabo.Net