Хто займається благоустроєм сибірських міст.

Коментар редакції:

Матеріал надійшов до редакції від постійного читача Ірини Анашкіної. Ми вважали, що, незважаючи на певну тенденційність у викладі та неодноразову згадку про ініціативи однієї з великих компаній, він гідний публікації, оскільки зачіпає значущі питання вирішення проблем з розвитком територій та відповідальністю бізнесу. Думка автора може збігатися з позицією редакції.

«Погано, коли у дворі старий дитячий майданчик. Ще гірше – коли її нема. Я довго прожила на Алтаї, у Бійську. Добре пам'ятаю, що на початку «десятих» на все місто було лише кілька пристойних ігрових комплексів. Та й ті далеко від спальних районів, тому лише мало хто міг регулярно туди приходити. Сама їздила із сином в ігрові містечка тільки на вихідних. А ось у будні дні дитина сиділа перед телевізором або за комп'ютером. І не скажеш йому "кидай телефон і підемо гуляти". Адже гуляти ніде. Особливо, якщо живеш на околиці.

Небезпечні ігри

Зараз усюди використовують модне слово "інфраструктура". Так ось інфраструктури для дитячого та сімейного відпочинку у російських регіонах недостатньо. А там, де вона є, її якість часто бажає кращого. У ЗМІ регулярно з'являються повідомлення про те, як діти калічать на старих гірках та каруселях. Жахливі історії.

Минулого року активісти Народного фронту перевірили дитячі та спортивні майданчики у 572 населених пунктах. З'ясувалося, що третина майданчиків просто небезпечна: металеві кріплення згнили, лави зламані, скрізь сміття, із землі стирчить арматура. Таку картину я сама часто спостерігала. Коли у тебе на подвір'ї таке «диво» – п'ять разів подумаєш, перш ніж відривати дитину від гаджета заради прогулянки.

Не гірше, ніж у Європі

Думала, що скрізь у Сибіру з «інфраструктурою» біда. Але нещодавно була в Іркутську. На набережній Якобі натрапила на дитяче містечко, яких у наших краях ще не бачила. Подумала: "Напевно, з Європи привезли". Виявилось, що не помилилася.

Майданчиком цього займалася німецька фірма SIC-Holz, послугами якої користуються у багатьох країнах – від Франції до Японії. А замовив це містечко російський бізнес – велика металургійна та енергетична компанія En+ ​​Group, яку колись започаткував Олег Дерипаска. En+ в регіоні має багато підприємств. Вона, наприклад, керує Іркутською ГЕС та алюмінієвим заводом у Шелехові.

Мене майданчик вразив. Тут і канатна дорога, і смуга перешкод, комплекси для лазіння. Без традиційних гойдалок, каруселів та гірки теж не обійшлося. Є і ігровий млин – символ тієї самої відновлюваної енергії, яку видобуває та використовує En+. Зроблено все із спеціального дерева – робінії. Воно міцніше за дуб і не вимагає спеціальної хімічної обробки. Отже, діти не стикаються з токсичними речовинами.

Місцеві мешканці оцінили містечко. На вихідних, кажуть, на Якобі справжній мурашник – від охочих полазити та пострибати нема відбою. У соцмережах пишуть, що діти грають з великою цікавістю, хвалять незвичайний зовнішній вигляд майданчика, дякують компанії. Дякуємо і місцева влада. Це зрозуміло. У міському бюджеті зазвичай немає грошей на такі подарунки.

В En+ кажуть, що роблять це «в рамках соціальної політики компанії» та на благо іркутян, які працюють на підприємствах групи. Пояснення не переконало. Подивилася новини. Бачу - "En + вирішила перевезти штаб-квартиру з Москви до Іркутська" І тут все стало зрозуміло. Менеджери, що переїжджають, явно хочуть, щоб місто було упорядковане не гірше, ніж російська столиця. От і почали займатись інфраструктурою. Ну а що – такі починання можна лише привітати. Якщо у французьких та німецьких дітей є можливість грати на люкс-майданчиках, то чому наші мають травмуватися на напіврозвалених каруселях?

Допомога малим містам

Коли побачила майданчик на Якобі, перевірила, чи є приклади. Виявилося, що й у інших містах – Ангарськ, Усть-Ілімськ, Братськ, Тулун, Свірськ, Дивногорськ, Красноярськ – компанії Дерипаски зробили майданчики. Малим містам підтримка з боку бізнесу є особливо важливою. Без допомоги підприємців покращити життя майже неможливо.

Не лише розваги

Зрозуміло, що благоустрій не може обмежуватись дитячими майданчиками. Є, звичайно, речі і важливіші за сімейний відпочинок. Наведу приклад. Рік тому в Сибіру та на Уралі відкрилися сім медичних центрів допомоги та порятунку. Їх почали будувати під час пандемії з ініціативи Олега Дерипаски. Шелехов, Богучани, Ачинськ, Саяногорськ – це невеликі міста. Місцеві системи охорони здоров'я просто не впоралися б із напливом пацієнтів. Але бізнес допоміг відбити удар COVID-19. За рік у семи шпиталях вилікували понад 13,5 тисячі людей. І це справді велика справа.

Запитайте: "А навіщо про це писати?" Збудували й добре. Нехай далі будують та дають гроші. Але про такі речі важливо говорити. Добрі відносини – від дитячих майданчиків до сучасних лікарень – мають стати нормою поведінки для російських підприємців. Багато містах, особливо індустріальних, жити непросто. Влада не може самостійно вирішити всі соціальні проблеми – жодних бюджетів на це не вистачить. Тому допомога великого бізнесу життєво потрібна. І мені здається, що En+ Group – вдалий приклад компанії, яка думає не лише про прибуток, а й про людей.

Що більше у нас буде такого, то краще».

bbabo.Net