53-річний Володимир Юдін - член Спілки журналістів Росії. Він працював у провідних волгоградських виданнях. Коли треба було доглядати тяжкохвору маму, пішов на вільні хліби. Знімав різноманітні заходи. А до пандемії роботи не стало. Розклеюючи оголошення та згрібаючи сніг, він застудився, зліг із високою температурою. У нього не лишилося грошей ні на продукти, ні на ліки. Ми зателефонували Володимиру, щоб дізнатися, як він почувається.
- Дякую, що турбуєтеся. Дуже незручно про це говорити, але я дійшов до крайності, довелося звернутися за допомогою, написати про своє тяжке становище у соцмережі, — каже Володимир. — З'їв усе, що в мене було в коморі, залишилося трохи макаронів і рису, але соняшникової олії вже немає. Ліки теж купити нема на що.
Як розповів нам Володимир Юдін, у журналістиці він – з 1996 року, співпрацював із провідними місцевими виданнями.
— Я закінчив Волгоградський інститут мистецтв та культури. Мені пощастило вчитися у таких великих майстрів, як Микола Гольдберг, Микола Антімонов. Працював у газеті «Мій Волгоград», регіональному представництві газети «Південний репортер», телевізійній та радіомовній компанії «Волгоград-ТРВ». Потім довго довелося доглядати хвору маму.
Я став займатися комерційною зйомкою. Знімав дні народження дітей, свята, свята, ювілеї, різноманітні заходи. Водночас співпрацював із ЗМІ, робив фото для Ради ветеранів. Але керівництво згодом змінилося, і останніми роками я все частіше чув, що фотографів вони не потребують. Багато журналістів тепер самі знімають, також видання все більше беруть фотографії в агентствах. Професія фотокора вмирає.
А в пандемію та комерційних замовлень практично не залишилося.
— Заходи були згорнуті. Людям стало не до фотосесії. У грудні ще вдалося щось заробити на ранках. Потім довелося розклеювати оголошення, прибирати сніг. Під час роботи на вулиці сильно застудився, зліг. Пішло все, що вдалося раніше заробити. Тепер взагалі сиджу без копійки. Ще й за квартиру треба платити 3,5 тисяч рублів.
- У вас є родичі?
— Спочатку померла мама, потім усі тітоньки, яким я свого часу допомагав. У мене доля, як у Олексія Смирнова. Помнете цього артиста з фільму «Операція Ы»? Він теж так і не став батьком, у нього не склалося особисте життя. Все життя він прожив із мамою у комуналці. Вона була хвора, йому довелося постійно доглядати за нею. Усі як у мене.
— Друзі вас не відвідують?
— Хтось із друзів поїхав із Волгограда, хтось сам ледве зводить кінці з кінцями, а багатьох уже немає в живих.
Володимиру до пенсії ще далеко.
— Мене не так вбивають голод і хвороби, як відсутність роботи. Стан здоров'я не дозволяє мені займатися тяжкою фізичною роботою. У мене – ішемія, гіпертонія. Але як хочеться стати на ноги і ще бути корисним!
bbabo.Net