135 років тому народився «найнародніший полководець» – Василь Іванович Чапаєв. Герой Першої світової та Громадянської воєн прожив коротке життя, яке, начебто, було вивчено потім «вздовж і впоперек». Однак у біографії Чапая досі залишаються невідомі, загадкові епізоди. Про них ми поговорили з онуком легендарного комдіва Аркадієм Чапаєвим.
Загальновідомий факт – 32-річний Василь Чапаєв загинув 5 вересня 1919 року, коли штаб його дивізії несподівано атакували загін білих. На той час у його сім'ї підростали троє дітей – сини Олександр, Аркадій та донька Клавдія. Але ще за кілька місяців померла, заразившись тифом, їхня мати – дружина Василя Івановича Пелагея (з нею Василь Чапаєв розлучився ще за кілька років до того, захопившись іншою Пелагеєю – вдовою свого загиблого бойового товариша).
- Аркадію Олександровичу, звідки вам, нащадкам знаменитого комдива, стали відомі подробиці про життя та загибель вашого діда?
- Мій батько, - старший син Чапаєва Олександр, і його сестра згодом неодноразово їздили на батьківщину Василя Івановича, розмовляли із родичами, односельцями. Зустрічалися також і з деякими колишніми бійцями-чапаєвцями.
У свій час існувала плутанина, скільки нагород отримав дід за Першу світову. Однак зараз це нам уже точно відомо: Василь Іванович Чапаєв, який дослужився в царській армії до звання фельдфебеля, був нагороджений за виявлений у боях героїзм чотирма солдатськими «Георгіями» та Георгіївською медаллю.
Проте повною мірою виявити свої неабиякі полководчі таланти йому вдалося лише тоді, коли він опинився в Червоній Армії. Там він став швидко просуватися посадовою «драбиною», ставши в результаті командиром дивізії.
Багато в чому завдяки знаменитому фільму «Чапаєв» у нашій країні діда стали репрезентувати таким лихим рубакою, командиром-кавалеристом. Адже насправді він керував не лише кінними полицями, а й іншими підрозділами, що входили в його дивізію і оснащені часом дуже складною на той час технікою – броньовиками, літаками…
- Зустрічалися згадки про те, що прославлений комдів мав дуже складні стосунки з деякими високопоставленими армійськими і партійними керівниками…
- Дід був людиною різкою в судженнях і не визнавав «дутих» авторитетів. Тому він неодноразово відмовлявся виконувати вказівки «стратегів» з армійських штабів і навіть із Москви, якщо вважав їх неправильними. І чинив по-своєму. Внаслідок цього Василь Іванович нажив собі «нагорі» недоброзичливців.
Був випадок, коли сам Головвоєнмор Лев Троцький приїхав у дивізію особисто знімати Чапаєва з посади. Проте на місці з'ясувалося, що всі червоноармійці стоять горою за свого командира та готові зі зброєю в руках захищати Чапая від будь-кого, хто захоче його змістити. Довелося «полум'яному Леву» поїхати ні з чим. Натомість після загибелі комдива кремлівська влада відігралася на його сподвижниках: практично все найближче оточення Чапаєва було знищено.
Свого часу мій батько Олександр Васильович – генерал-майор артилерії, користуючись своїм високим військовим званням, намагався відшукати в архівах якісь матеріали, що проливають світло на військову біографію Василя Івановича часів Громадянської. Але з цього практично нічого не вийшло, значна частина документів засекречена. Чому? Можу лише припустити: за інерцією ховаються конфліктні відносини діда з людьми, які згодом прийшли до керівництва країною.
У зв'язку з цим ще зазначу, що у нас, його нащадків досі залишаються підозри, що діда зрештою занапастили свої ж – червоні. Адже в історії чапаєвської дивізії було і до трагедії з Василем Івановичем кілька дуже критичних моментів, коли вона опинялася в оточенні, і Чапаєв слав у штаб армії відчайдушні депеші з проханням допомогти, надіслати підкріплення, а у відповідь – жодної реакції.
Вважаю цілком ймовірним, що й події на початку вересня 1919-го виявилися підлаштовані так, щоб вони стали фатальними для діда. Хтось із незадоволених чапаєвською норовливістю та самовільністю (це могли бути й «військспеці» з числа колишніх офіцерів, що перейшли на бік більшовиків) зумів спровокувати раптовий рейд загону білих у тил чапаєвської дивізії та підвів її командира під кулі. Не все зрозуміло і з самими обставинами смерті Василя Івановича.
Група ентузіастів на чолі з Рожновим кілька років тому розпочала пошуки таємної могили Чапаєва. Роботу ускладнювало те, що тепер це місце знаходиться за кордоном – лівий берег Уралу, куди випливли червоноармійці з тілом свого комдива, нині є територією Казахстану.
Пошуковцям начебто вдалося знайти схожу за прикметами прибережну ділянку. Проте за більш детальному вивченні виявилося, що з минулі десятиліття річка Урал помітно змінила своє русло. Тому, найімовірніше, досі місце поховання знаменитого полководця Громадянської приховано під водою. А може, рештки його зовсім змило потоком.
Тим часом у СРСР протягом ще довгого часу ходили чутки, що насправді Василю Івановичу Чапаєву таки вдалося врятуватися. Були навіть випадки, коли Чапай, який «вижив», заявляв про себе.
– Справжній сплеск таких «появ» був у середині п'ятдесятих, – розповідає Аркадій Чапаєв. - Коли Сталін помер і раніше суворі порядки, що існували в країні, пішли в минуле, в різних містах Союзу раптом один за одним стали з'являтися Чапаєви, що вижили.
Скільки ж тоді було таких «синів лейтенанта Шмідта»! Ними займалися органи держбезпеки. Мого батька неодноразово викликали на впізнання. Але щоразу виявлявся обман. Варто лише запитати «воскреслого героя» про якісь життєві дрібниці, про дрібні факти з біографії справжнього Чапаєва, претендент на його ім'я одразу ж «сипався».
bbabo.Net