Ті, хто цікавиться історією Росії в Середні віки та Новий час, напевно, знають про Касимівське ханство – державне освіту, що існувало у 15-17 століттях на території нинішньої Рязанської області. У 15-16 століттях воно зіграло дуже важливу роль у становленні та зміцненні Московської держави, яке у 18 столітті стало Російською імперією.

Питання про виникнення та статус цієї квазідержавної освіти досі залишається дискусійним. Відповідь на нього ускладнюється тим, що поки що не виявлено жодних прямих законодавчих актів про утворення самого ханства. Тому частина істориків вважає Касимівське ханство чимось на кшталт феодального земельного долі, князівства, наданого татарському "царевичу"-чингизиду Касиму, що перейшов з Орди на службу Великому князю Московському і яким всі наступні хани володіли як вотчиною. Інші вважають, що це була квазідержава зі своїми атрибутами влади, у тому числі й ханським двором, який знав питаннями внутрішнього управління цією територією.

При цьому вибудовується зв'язок Касимовського ханства з колишнім улусом Мохші – золотоординською державно-територіальною освітою, що існувала у 14-15 століттях на річці Оці неподалік Касимова.

Причиною створення Касимівського ханства як територіально-політичної структури називаються протистояння з державами постординських на території Великого степу. Як відомо, російські князі не були чингізідами за народженням, отже їх владний статус був нижчим ніж у всіх правителів сусідніх постординських держав і тому, вступаючи в боротьбу за колишні території Орди, для легітимізації своїх претензій на них потрібно було мати "своїх", лояльних чингізидів – благо нестачі в них не було.

Оскільки така боротьба йшла повсюдно, одним з її результатів був результат окремих представників різних ханських пологів, що зазнали поразки, з меж Великого степу. Він йшов не тільки на територію Московії, а й у Литву (Тохтамиш), і в Османську імперію (Менглі-Гірей, Саадет-Гірей), що набирала сили.

Касимівське ханство стало місцем концентрації чингізидів з різних постординських держав, починаючи з Касіма, який невдало боровся за казанський престол. У різний час Касимовським ханством правили представники казанської гілки Чингізідів (Касим та його син Даніяр), кримської (Нур-Давлет та його сини Сатилган та Джанай), великоординської (Шейх-Ауліяр та його сини Шах-Алі та Джан-Алі, а також широко відомий Саїн-Булат (Симеон Бекбулатович), Мустафа-Алі, сибірський (Арслан-хан, Саїн-Булат, Фатіма-Султан).

Всі перелічені діячі використовувалися Московією при вибудовуванні політичних взаємин із такими ж постординськими державами – Казанським, Кримським і Сибірським ханствами. Шах-Алі та Джан-Алі навіть змогли побути промосковськими казанськими ханами.

Війська касимівських ханів задіялися у всіх війнах Московської держави проти сусідів: Великої Орди, Кримського та Казанського ханств, Литви. Загони касимівських татар брали активну участь і в бойових діях під час Смутного часу – громадянської війни, що спалахнула на початку 17 століття, що супроводжувалася іноземною інтервенцією.

З моменту захоплення влади боярським родом Романових у Російській державі було взято загальний політичний курс на мінімізацію іновірного елемента у структурах влади. Щодо Касимовського ханства це виявилося у урізанні повноважень хана, який поступово перетворювався на номінальну постать, а реальна влада перетікала до царських стольників і воєвод, що призначаються Касимов. У 1681 році зі смертю Фатіми-Султан, останньої правительки Касимівського ханства воно було фактично скасовано і Касімов став містом повіту.

Касимівські служиві татари стали засновниками багатьох знатних татарських пологів, що влилися в російське дворянство, у тому числі й вірні своїх батьків, що залишилися, – ісламу. Серед них: Шакулови, Алишеви, Кікічеви, Семінєєві, Тенішеві. Карамишеви, Кудашеви, Мансиреви та інші.

У 19 столітті Касимов був одним із центрів ісламської освіти у Верхньому Поволжі та довколишніх Мордовії та Чувашії. Саме туди вирушали по знання майбутні мулли з мішарських сіл.

Варто зазначити, що Касимівське ханство було штучною політичною освітою і не могло глибоко вкоренитися на відведеній йому території. Виникнення і зникнення його лежало в руслі державної політики. Її зміни та переорієнтація на співпрацю із Заходом поставили крапку у його існуванні.

bbabo.Net