Європейський центр захисту прав людини підготував «Посібник із ведення у судах справ щодо необхідної оборони в контексті домашнього насильства проти жінок». Юристи можуть використовувати його для захисту жінок, якщо їхні дії були спровоковані ситуацією насильства. Раніше ЗМІ підрахували, що 79% жінок, засуджених у Росії за вбивство, були жертвами домашнього насильства, а 83% жінок, які були засуджені за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, захищалися від своїх партнерів.
Європейський центр захисту прав людини (EHRAC) заснований Європейською комісією у 2003 році як партнер правозахисного центру «Меморіал» (внесений до Реєстру іноагентів). Спеціалізується на міжнародному праві, працює як незалежний юридичний центр на базі юридичного факультету Мідлсекського університету (Лондон). EHRAC займається питаннями прав людини у Росії, Грузії, Азербайджані, Вірменії та Україні. Крім того, спеціалізується на веденні справ в ЄСПЛ.
Сьогодні EHRAC опублікував «Посібник із ведення у судах справ про необхідну оборону у контексті домашнього насильства проти жінок» (.pdf). Це перший подібний посібник з болючої для багатьох країн теми необхідної оборони — ситуації, коли жінка, яка зазнавала домашнього насильства, була змушена оборонятися, але застосовану нею силу вважали невідповідною. «Незважаючи на існування положень про необхідну оборону в законодавстві, багато жінок засуджено за злочини проти особи та засуджено до реальних термінів позбавлення волі. Хоча вони завдали шкоди здоров'ю або смерті своїм партнерам, захищаючи себе від їхніх дій,— пояснює співавтор керівництва, юридичний консультант EHRAC Дар'яна Грязнова.— Але регіональні та міжнародні стандарти ведення таких справ у судах відсутні, є лише поодинокі згадки».
Автори посібника пишуть, що законодавча база може працювати проти жінок у двох випадках: коли йдеться про явно дискримінаційні норми або коли в ній не враховується соціальне та економічне становище жінок у суспільстві щодо чоловіків.
Так, гендерно-нейтральні заходи, зокрема норми про самооборону, більше не відображають реальність, оскільки в них не досліджується питання «навмисного насильства, що триває», з боку партнера. «У більшості юрисдикцій аб'юз у минулому не визнається як пом'якшувальний фактор. А часто зовсім не наводиться або не розглядається як відповідний доказ у судовому процесі. Через це не вдається ідентифікувати винуватця домашнього насильства як головного агресора», - йдеться у посібнику.
Керівник Центру захисту постраждалих від домашнього насильства адвокат Марі Давтян підтверджує, що у Росії слідчі часто відмовляються враховувати ситуацію насильства, що передувала вбивству. Вона називає проблему системною: «Коли слідством встановлено факт насильства щодо жінки в сім'ї, це доводить, що вона мала підстави оборонятися і побоюватися за своє життя. А якщо ми це не розслідуємо, то жінка втрачає докази».
EHRAC зазначає: Генасамблея ООН ще у 2010 році закликала держави брати до уваги доводи жінок, що стали жертвами насильства, про самооборону.
Особливо коли йдеться про «синдром забитої жінки» — так називають набір ознак, характерних для людини, яка зазнавала постійного насильства з боку партнера. Генасамблея вказувала, що жертви аб'юзу можуть страждати від депресії і не в змозі вжити заходів, які б дозволили їм уникнути насильства. Зокрема, вони можуть відмовитись висувати звинувачення або приймати пропозиції підтримки.
Автори керівництва роблять висновок, що у справах про домашнє насильство важливо враховувати гендерну проблематику. Якщо йдеться про необхідну самооборону, сам факт домашнього насильства має враховуватись у випадках, коли потерпіла стає звинувачуваною. Адвокат Марі Давтян пояснює, що потерпілі від домашнього насильства, які захищаються від свого партнера, часто підпадають під вплив стереотипів «Сама винна» та «Могла б піти, якби захотіла».
«У справах про домашнє насильство такі стереотипи — камінь спотикання для потерпілих, щоби отримати захист. А у справах, коли потерпіла стає звинуваченою, стереотипи заважають визнати саме право на оборону. Люди вважають, що домашнє насильство — це несерйозне та не небезпечне для життя чи здоров'я явище. Судова система дивиться на жінку як на вбивцю і не бачить, що вона в цій історії побоюється за себе та своє здоров'я, - не вбиває, а захищається», - зазначає пані Давтян.
Ще два роки тому "Медіазона" (внесена до реєстру іноземних агентів) та "Нова газета" спільно підрахували, що 79% жінок, засуджених у Росії за вбивство, були жертвами домашнього насильства.
А 83% жінок, засуджених за вбивство у разі перевищення меж необхідної оборони, захищали себе від своїх партнерів. Але виправдувальні вироки за такою категорією справ — рідкість та виняток.
bbabo.Net