Росія (bbabo.net), - Перемога російських мужиків особливо вражає. Попереднього разу вітчизняна команда вигравала чоловічу олімпійську естафету далекого 1980 року в американському Лейк-Плесіді.

І ось через 42 роки новий тріумф, причому беззастережний.

Сергій Устюгов, який утік останній етап, відірвався від найближчого переслідувача норвежця Йоханнеса Клебо більше ніж на хвилину і міг дозволити собі перетнути фінішну межу, тримаючи в одній руці прапор Олімпійського комітету Росії.

Одразу після гонки ми запитали старшого тренера нашої збірної Юрія Бородавка, який пам'ятає успіх 42-річної давності, чи міг він уявити, що наступної доведеться чекати майже півстоліття.

– Звичайно, дуже добре пам'ятаю ту перемогу, – відповів Юрій Вікторович. -

Це були наші чудові лижники. Але й сьогодні, по підбору, у нас знову найсильніші лижники на планеті. Це великий спорт. Кожне покоління намагалося здобути яскравих та знакових перемог, але не завжди виходило. Наразі підібралися чудові хлопці, які змогли це зробити. Сподіватимемося, ці успіхи до нас прийшли надовго.

Снігопад - це наше

Склад чоловічої естафетної команди прогнозувався заздалегідь за винятком однієї людини. Останній етап таки довірили бігти Сергію Устюгову, який за станом здоров'я не зміг вийти на старт скіатлону, а потім невдало виступив у спринті, не зумівши пройти у фінал через невірно обрану тактику.

Сам Устюгов гірко констатував, що упустив шанс всього свого життя. Але тренерський штаб на чолі із президентом Федерації лижних перегонів Росії Оленою Вяльбе дав Сергію ще один. І Лось, як шанобливо називають Устюгова вболівальники, не підвів. Втім, як і уся команда.

У день естафети у Пекіні розпочався небувалий снігопад. До цього два тижні у китайській столиці стояли сухі сонячні дні, а тут таке. У горах снігопад часом перетворювався на стіну снігу. Лижникам у цій ситуації залишалося лише поспівчувати: сервісмени всіх команд готували мазі під штучний сніг, яким прокладено всі траси, а тут пішов справжній.

Начебто погодні умови для всіх рівні, та не зовсім. Тим, хто лідирує, було складніше, адже лижню знову і знову тремтіло, незважаючи на те, що працівники стадіону періодично намагалися трасу розчищати.

А наша збірна мала намір саме, що лідирувати. У цьому й був план: постаратися відірватися від конкурентів, головним чином норвежців, щоб на останньому етапі суперфінішор Йоханнес Клебо вже ніяк не зміг дістати нашого Устюгова. І тактика спрацювала.

Як сказав потім на прес-конференції Саша Велунов, що складніші умови, то краще для нас. І ось, вже після перших двох класичних етапів Червоткіна і Великовуна "привезли" норвежцям хвилину. Денису Спіцову, який пішов на третій коньковий етап, залишалося тільки зберегти цей відрив для Устюгова. Завдання не з легких, адже йому протистояв один із найкращих конькістів світу Ханс Крістер Холунн. Складність ще була в тому, що Спіцов біг на самоті, а Холунн у групі ще з парою лижників. Це значно простіше, особливо за такої тяжкої погоди. Але Денис упорався, зокрема й психологічно.

- Сьогодні найважчі перегони за всю мою кар'єру, - зізнався Спіцов. – Ніколи у своєму житті так на естафету не налаштовувався. Мене два дні ковбасило. Ніколи так не мандражував, ні перед особистими, ні перед естафетними перегонами, бо розумів, що сьогодні реальний шанс виграти золоту медаль. Коли я побачив прогноз погоди, забило ще більше, але робота сервісу сьогодні була чудовою.

Лосю сказали гальмувати

Незважаючи на величезну перевагу, яку отримав Сергій Устюгов, його етап змусив похвилюватися тренерів. За словами Бородавка, лижник із самого старту взяв надто швидкий темп, і його довелося навіть трохи притримувати. Втім, для Клебо Устюгов був уже недосяжний.

За фіналом гонки я дивився за кілька метрів від фінішу і, чесно кажучи, трохи навіть здивувався стриманою радістю наших хлопців. Ви б бачили, як святкували свою "бронзу" французи. А у наших – міцні обійми, поплескування.

Натомість Олена Вяльбе радість у собі не тримала. Вона знову і знову обіймала хлопців, а після церемонії нагородження і зовсім кинулась. А ще встигла поговорити із журналістами.

Олено Валеріївно, вам, напевно, тепер особливо радісно за Сергія Устюгова?

Олена Вяльбе: Давайте не нікого виділятимемо. Я просто рада за команду.

Перемогу 1980 року пам'ятаєте?

Олена Вяльбе: Я мала була тоді. Потім переглядала. Там була своя історія, а ми пишемо свою.

За десятибальною шкалою як оціните емоції від сьогоднішнього успіху?

Олена Вяльбе: Не знаю. Але загалом Олімпіада ще не закінчилася. Зараз Сашко вимовив такі добрі слова, мовляв, а нам подобається Китай. Тепер це друга батьківщина. Отже, ми ще тут поборемося.

У який момент перегони особливо хвилювалися?Олена Вяльбе: Хвилювалася весь час, але прямо щоб було щось таке нервове, ні. Вже на другому етапі подумала, що все буде гаразд. Напевно, вперше у нас з'явилася паніка на четвертому етапі, коли всі закричали, що Сергій швидко почав. Зупиняйте, зупиняйте його. А я собі думаю: може, в людини суперстан. Але навіть інші хлопці потім сказали: Серьозі треба починати спокійно, без емоцій, бо накриває.

Коли його відрив скоротився до 40 секунд запереживали?

Олена Вяльбе: Так ні. Я розумію, що Сергія зупинили. Щоб, не дай боже, підвестися.

Спіцову сьогодні особливо тяжко було?

Олена Вяльбе: Денис сказав, що йому було дуже тяжко. Але, чесно кажучи, адже він любить бігати в стаді. А тут Денис був один. І на спусках доводилося тяжко, хоч і працювали прокладачі.

Перемогу принесла Ніка

На день раніше доріжку до естафетного золота проторила жіноча команда. Юлія Ступак, Наталія Непряєва, Тетяна Соріна та Вероніка Степанова залишили позаду збірні Німеччини та Швеції, а норвежки на чолі з генієм світових лиж Терезою Йохауг взагалі залишилися без медалей.

Фініш Степанової, що втекла четвертий етап, - чисті емоції. Голоси Соріної та Непряєвої дзвеніли на весь лижний стадіон, Ступак плакала на колінах, а потім усе перекрило майже звірине "Даааа!" Вероніки, що впала в обійми подруг. Ще за мить усіх чотирьох обіймав білий пуховик президента Федерації лижних перегонів Росії Олени Вяльбе.

Так радіти можна лише тоді, коли перемога вистраждана, коли вона довгоочікувана. А чекали ми її 16 років: востаннє росіянки вигравали естафету на Олімпіадах та чемпіонатах світу у Турині-2006. Звичайно, передумови цього тріумфу були. Єдину естафету цього сезону Кубка світу в норвезькому Ліллехаммері взяли саме росіянки, причому в тому ж складі. І все ж таки перед олімпійським стартом було тривожно. Кожна із квартету зіткнулася з проблемами. Проте дівчата впоралися.

Визначальними стали перший і останній етап. На першому наша забійниця Ступак забезпечила відрив від головних конкуренток, шведок, фінок та норвежок. "Настрій було всіх розірвати. Відчувала сили та бажання. Подумала про себе, я хочу вже цю медаль. І саме золоту". Врівень із росіянками йшли німкені, але не вони цього дня були головними суперницями нашої команди.

На переможній прес-конференції Степанова усміхалася в мікрофон: "Як там збоку виглядало? Інтрига була?" Якщо й була, то випарувалася на четвертому етапі у феноменальному виконанні саме Вероніки. Так само Ніка розібралася з суперницями в Ліллехаммері, грамотно розклавши сили на дистанції. Цей же трюк їй удався в Пекіні.

І хто тепер скаже хоч слово щодо резонансного грудневого поста Степанової у соцмережах про те, що вона витратила призові за перемогу в Ліллехаммері на переліт у бізнес-класі. Переможців не судять. До речі, Ніка стала наймолодшою ​​в історії лижницею, яка виграла "золото" Ігор.

Фан-зона

Кореспондент поговорив із мамою олімпійської чемпіонки Вероніки Степанової.

Ганно Олександрівно, вітаю, ви тепер мама олімпійської чемпіонки! Поділіться, будь ласка, першими враженнями.

Анна Степанова: Коли я побачила, хто бігтиме естафету у складі команд-суперників - Норвегії, Швеції - стала дуже переживати. Коли дивилася гонка, то турбувалася за Юлію Ступак, за Тетяну Сорін. За Непряєву чомусь так не турбувалася, у ній була більше впевнена. І, звичайно, переживала за дочку. До мене сьогодні дуже багато гостей приїхало. Зараз вони сидять і грають у лото (сміється). Усі грають, крім мене. Усі відпочивають, а я поки що на емоціях.

А скільки вже встигли подивитися естафету?

Анна Степанова: Тричі! Спершу перемотали на її етап. А потім ще ми переглянули на Першому каналі - буквально зараз повторювали.

Молодша сестра Вероніки - теж лижниця-початківець?

Ганна Степанова: Так. У п'ять років ми спочатку пішли на танці. Але вона, дивлячись на Вероніку, передумала і сказала, що хоче бути як сестра. Хоча їх не можна порівнювати – у них різні темпераменти. Але в обох є така якість, як воля до перемоги.

Чи правда, що з вікон вашого будинку видно не лише камчатські вулкани, а й лижну базу, на якій Вероніка робила перші кроки лижною?

Анна Степанова: Зараз ми вже переїхали з того будинку. Але справді там, де ми жили, коли Вероніка була маленькою, через дорогу від нас була лижна база. А зараз, на новому місці проживання, з її кімнати добре видно Коряцький та Авачинський вулкани.

Не важко було Вероніці розриватися між навчанням та спортом?Анна Степанова: Самі знаєте, на канікулах задають не так багато, і в цей час вона виїжджала до табору. А в решту часу просто приходила зі школи, відпочивала, йшла на тренування, а потім поверталася та робила уроки – десь до 10-11 години. Якось їй це легко давалося. Я переживала за ЄДІ, але все пройшло чудово. Вероніка вступила до університету – наш, камчатський. Нині на останньому курсі. А це, самі розумієте, непросто – вже дипломну роботу треба писати, а часу замало.

А що вивчає?

Анна Степанова: Екологію та природокористування. Десь у 9-11-х класах у неї виник інтерес до природничих наук. Відмовляли, хотіли віддати до фізкультурного. Але Вероніка наполягла, що їй потрібна "цивільна" професія, а на тренера можна і заочно відучитися.

bbabo.Net