Захід обрушив новий феєрверк гніву на адресу «Північного потоку-2». Як заявив американський президент Джо Байден за підсумками своїх чергових переговорів із канцлером Німеччини Олафом Шольцем, у разі початку бойових дій Росії в Україні в Європі «не буде жодного» газопроводу. Лідер німецької держави підтвердив позицію свого заокеанського колеги. Відповідь Москви на такий демарш не забарилася: за словами постпреда Росії при ЄС Володимира Чижова, нашій країні під силу підшукати альтернативних покупців для блакитного палива, якщо СП-2 так і не запустять в експлуатацію.
Гарячу новину про те, що перші особи США та ФРН вже нібито домовилися «зупинити» СП-2, практично одразу остудила офіційний представник Білого дому Джен Псакі, яка заявила, що запровадження нових санкцій щодо російського експортного газопроводу зараз навряд чи виявиться ефективним.
Однак очевидно, що диму без вогню не буває і слова постпреда Чижова побічно підтверджуються: Росія не відкидає альтернативних маршрутів експорту свого газу. Ця теза закріплюється реальними фактами та навіть укладеними експортними угодами. Ще в 2014 році «Газпром» підписав із China National Petroleum тридцятирічний контракт на постачання до Китаю трубопроводом «Сила Сибіру» 38 млрд кубометрів блакитного палива на рік. Буквально днями з Пекіном було укладено дві додаткові угоди, які розширюють річні обсяги експорту до 48 млрд. «кубів». Це трохи поступається потужності СП-2. Щоправда, для зростання постачання необхідно побудувати другу нитку газового маршруту в азіатському напрямку. До її створення російська монополія збирається розпочати лише 2024 року, а комерційна експлуатація труби може бути здійснена не раніше 2027–2028 років.
Крім того, нова східна транспортна система швидше виявиться на руку Китаю, ніж Росії, оскільки продаж газу здійснюватиметься за фіксованими контрактними цінами. У підсумку вартість тисячі кубометрів навряд чи перевищить $300, хоча зараз котирування такого ж обсягу на європейських біржах балансують довкола $1000.
Існують і інші сировинні експортні напрямки, яким російські виробники вуглеводнів збираються в найближчому майбутньому приділяти більш пильную увагу. Зокрема, є проекти з постачання зрідженого газу з ямальських родовищ до країн Латинської Америки — відвантаження вуглеводнів на цій дистанції реалізуються вже не перший рік. Втім, обсяги, що надсилаються цим маршрутом, поки що незначні. Справа в тому, що перевезення сировини західним відрізком Північного морського шляху ведуться в обмеженому часовому режимі, оскільки період судноплавства у водах цього сектора Арктики починається в липні і завершується в грудні. Розробити цілорічні гілки планують з 2024 року, проте поки що немає розуміння, який обсяг вантажоперевезень забезпечуватиме така криголамна проводка.
Серйозно заробити на інших збутових ринках Азіатсько-Тихоокеанського регіону у нашої країни поки що не виходить. Як заявила навесні минулого року глава «Газпром експорту» Олена Бурмістрова, монополія більше не розглядає будівництво трубопроводу в Індію і не збирається створювати нову гілку до Японії, оскільки попит на блакитне паливо у цих державах покривається за рахунок менш капіталомісткого експорту ЗПГ.
Втім, наголос на принципі «заробити не якістю, а кількістю», здається не цілком доречним. «Претендентів на російський газ, як зазначає Чижов, і справді знайдеться неабияка кількість, — зауважує інвестиційний стратег КК «Арікапітал» Сергій Суверов. — Водночас навіть сприятливі котирування «чорного золота», які є основним універсальним індикатором для визначення цін багаторічних контрактів на постачання будь-якого виду енергоресурсів, зокрема до Китаю, приноситимуть Росії від $10 млрд до $15 млрд. А паливний експорт, наприклад, у Німеччину в тих же обсягах при врахуванні більш економічних витрат на транспортування здатний підвищити доходну частину вітчизняного енергетичного сектора до $30 млрд. Водночас уже побудований і готовий до запуску СП-2 з політичних причин пролежатиме порожнім на дні Балтійського моря».
bbabo.Net