Незважаючи на те, що логіка рішень центральних банків у більшості юрисдикцій так чи інакше подібна, діють вони в економіках, часто мало схожих один на одного, і досить точне збіг їх дій завжди насторожує. Банк Росії, що минулої п'ятниці в черговий (восьмий) раз поспіль підняв ключову ставку (до 9,5% річних), вже кілька місяців поспіль пояснює і свої дії, і свої рішення так само, як трохи пізніше почали мотивувати поки що можливі рішення найбільші центробанки. Так, поточна дискусія навколо майбутнього рішення ФРС США про цикл збільшення ключової ставки майже дослівно повторює жовтневі та листопадові (2021 року) тези Банку Росії, у тому числі про тимчасовість зростання індексу споживчих цін та про сильне випередження динамікою відновлювального попиту динаміки пропозиції.
Якщо врахувати, що у всіх національних юрисдикціях попередня ситуація у всіх випадках, від Росії до Бразилії, Великобританії, США, Таїланду, значно відрізнялася, ми не можемо не розглядати версію єдиного механізму зростання ІСЦ у всьому світі. І тут версія про одночасне і приблизно рівне випередження попитом пропозиції навіть з урахуванням сильної глобалізованості економік явно неповна. І характер, і масштаб залучення країн у світову торгівлю різний. І масштаб, і способи антипандемійної підтримки економік у 2020-2022 роках неоднакові. Тим не менш і в нафтових країнах, і в туристичних, і в промислових незалежно від дій регуляторів з інфляцією відбувається більш-менш подібне - причому процес цей, незважаючи на точність моделей центробанків, що виросла за останнє десятиліття, однаково неточно прогнозуються і в ЄЦБ, і в ЦБ РФ, та у китайському центробанку.
У такій ситуації виглядають більш цікавими суттєво примітивніші та редукціоністські пояснення ефекту постковидної інфляції, які самі по собі, окремо від прогнозів, не працюють — але, можливо, непогано доповнюють. Наприклад, ми останні місяці звертаємо увагу на, здається, існуючу зворотну кореляцію динаміки фінансових ринків та інфляційних очікувань. Причини, з яких у 2009–2017 роках майже вся держпідтримка економік, що падають, «транзитом» прямувала в капіталізацію ринків акцій, а зараз частково туди не потрапила і, залишившись у «неінвестиційній» частині економіки, викликала там різке зростання споживчої інфляції, неочевидні. Можливо, справа несподівана в ефективності подібних технологій держпідтримки 2020–2021 років, у надсильній у цей період ролі очікувань в інфляції та/або особливостях розвитку глобалізованих фінринків. У всякому разі, в такі медіатори та синхронізатори світової інфляції віриться більше, ніж у чіпи, нафту і пшеницю.
bbabo.Net