Справа не в тому, що ми тепер, після відмови глави МЗС Великої Британії Ліз Трасс визнати суверенітет Росії над Ростовською та Воронезькою областями, зрозуміли, чому весь час бомбимо Воронеж. Це було б просто смішно та й усе. Сумною обставиною є той факт, що в результаті перебудови демократичних інститутів, що йде на Заході, на лідируючих постах виявляються, умовно кажучи, «не розумні, а красиві».
Адже це дійсно, як заведено говорити, фейспалм (сором і сором), коли міністр закордонних справ, який приїжджає на переговори по Україні (а по суті на кону стоїть питання війни), не дуже розуміє, де проходять кордони цієї самої Ukraine. Не дарма потім Лавров сказав, що це була розмова «ні з глухим», оскільки роз'яснення російської сторони «впали на непідготовлений ґрунт». І доповнив думку Ліз Трасс про те, що ж необхідно для реалізації Мінських домовленостей («Перший крок — це зробити все можливе, щоб домогтися припинення вогню. Росія має відвести важкі озброєння з регіону, і тоді ми досягнемо прогресу») фразою «хайлі лайклі» . Припинення якогось вогню? Які важкі озброєння Росії у регіоні? У якому регіоні? І як це пов'язано із Мінськими угодами? Тож про що можна розмовляти, якщо пані Трасс просто не в темі?
Гаразд, Байден обмовився, коли переплутав Росію та Німеччину і сказав: «Якщо Німеччина введе війська в Україну». Він тут же одужав. Буває. Але постпред США при ООН Лінда Томас-Грінфілд упевнена, що Мінські угоди – це Крим. "Частиною Мінських угод було те, що Росія піде з Криму, але вони цього не зробили", - заявила вона в інтерв'ю Бі-Бі-Сі. І додала, що засідання РБ ООН, яке Росія організує 17 лютого, буде присвячене обговоренню Криму (хоча насправді – «Мінську»). Тобто наддержаву, якою безумовно є США, в ООН, де теоретично вирішуються долі світу, представляє знову людина не в темі. Потім прес-служба американської місії навіть випустила реліз, де пояснила, що там, де Томас-Грінфілд каже «Крим», слід у першому випадку читати «Східна Україна», а в другому – «Мінські угоди».
Як можна хоч про щось домовитися з людьми, які не розуміють у принципі, про що йдеться?
Я, наприклад, нічого не розумію в сучасному мистецтві і оперую при розгляді чергової купи мотлоху серед білої кімнати поняттями «подобається»-«не подобається». На щастя, моя думка щодо цього питання ні на що не впливає.
Однак у світі, який дедалі більше керується мережевими спільнотами та думкою комп'ютерних хмар, на посади управлінців все частіше потрапляють не компетентні люди, а люди «правильних поглядів». Ми все це, до речі, проходили у ранньорадянський період: куховарку навчимо керувати державою. Пізніше, за «кривавого тирана», все ж таки почали залучати фахівців, щоб країна не розвалилася, а потім і куховарки вивчилися.
Тепер відбувається те саме. Головне, щоб людина була хороша: з правильним кольором шкіри, ґендером замість статі, фемактивістом і веганом. А там розбереться на рівні «подобається»-«не подобається». Хорошій людині погане сподобатися не може. Отож Росія – це однозначно погане, а Захід – однозначно гарне. Не вірите – запитайте будь-якого російського ліберала. Це, звичайно, утрування, але, на жаль, – тренд. І пані Трасс, і пані Томас-Грінфілд тому приклад.
Як із усього цього вибиратись і як вести переговори? Ну, можна з нашого боку якусь фемактивістку на кшталт Ніксель-Піксель виставити або, пробач Господи, Даню Мілохіна. Чого ми втрачаємо? Будемо у тренді. Прямо попереду всієї планети.
А то ж плетемося десь ззаду. Поки що навчилися тільки замість фахівців призначати «ефективних менеджерів» - Воронеж же треба бомбити.
bbabo.Net