Росія (bbabo.net), - "Я не вірю, що ви хочете кривавої та руйнівної війни проти України", - заявив Байден у телезверненні до громадян Росії.
Показова патетика означає щонайменше деякі зміни в тональності. Поки що досить обережні, з дуже серйозною оглядкою на Конгрес, де досі міцний "яструбиний" антиросійський консенсус двох партій і багато хто прагне крові.
Тим не менш, явний акцент зроблено на дипломатію, а не на військовий фаталізм, і в цьому президент США певною мірою продовжив лінію своїх союзників - лідерів Франції та Німеччини, які побували напередодні в Кремлі.
Зокрема, Байден зазначив, що Сполучені Штати "готові за допомогою дипломатії займатися дипломатією з Росією та нашими союзниками та партнерами для стабілізації ситуації з безпекою в Європі загалом". Тобто – наші месиджі почуті: обговорювати треба безпеку в Європі загалом. "Ми повинні надати дипломатам усі можливості для досягнення успіху. Я вважаю, що є реальні способи вирішити наші проблеми у сфері безпеки" - ще більш оптимістична констатація, бо вже не просто про позитивний факт початку переговорів, а й про віру в їх можливий успіх.
"США і НАТО не загрожують Росії. Україна не загрожує Росії. В Україні немає ракет ні США, ні НАТО, і ми не маємо планів розміщувати їх там" - тобто, ніщо не повинно перешкоджати фіксуванню цих констатацій і зобов'язань в офіційних документах, не так чи?
Зрозуміло, наведено і стандартний набір загроз на випадок, якщо Росія, мовляв, вибере війну. Звучало саме так, щоб потім, коли війна, звичайно, не відбудеться, можна було однозначно заявити про те, хто саме вплинув на "вибір" Москви.
Проблема, однак, у тому, що й США не на 100% контролюють ситуацію. Зокрема, Байден упевнений, що, озброюючи Україну, Америка робить внесок у стабілізацію ("ми поставили українським військовим техніку, щоб допомогти їм захистити себе"). Адже центральна теза пропаганди – лише страх перед санкціями та опором українців може зупинити Росію.
Проте реальність має властивість не підкорятися чиїмось розрахункам. Озброєння Грузії та обіцянка рішучої підтримки Заходу свого часу закрутило голову Саакашвілі, який розпочав бойові дії проти Цхінвала та миротворців.
Виникає природне питання: коли може бути досягнутий той поріг насичення України зброєю, за якою її керівники раптом вирішать, що їхня спроба вирішити багаторічний внутрішній конфлікт залишиться безкарною?
І, на мій погляд, Байдену, якщо він справді хоче уникнути війни, настав час послати сигнал не Москві, а Києву: хто не хоче війни, не повинен її провокувати.
bbabo.Net