Росія (bbabo.net), - Тетяна Іванова досі важко настає на ногу після травми, але на п'єдестал пошани піднялася впевнено. За сумою чотирьох спроб росіянка поступилася лише німецькій саночниці Ганні Беррайтер та її титулованій співвітчизниці Наталі Гайзенбергер, яка виграла третю Олімпіаду поспіль. Тим часом бронза Іванової – історична для жіночої збірної з санного спорту. Востаннє медалі завойовували представниці СРСР. На Іграх-1980, тобто 42 роки тому, Віра Зозуля здобула перемогу, а Інгріда Амантова дійшла до фінішу третьої.
Якщо почитати коментарі вболівальників під новиною про успіх Тетяни Іванової, то дуже часто там зустрічається така думка: "Треба футболістам перед кожним матчем розповідати цю історію". І справді, нашій саночниці можна з мотиваційними промовами виступати. Складно повірити, що Іванова вийшла переможницею із ситуації, яка могла поставити хрест на олімпійській мрії дуже багатьох спортсменів, опинися вони у схожих обставинах. Тому Тетяна і каже, що її бронза – із золотим відливом.
Що ж сталося з Івановою за кілька місяців до Олімпіади? Спортсменка отримала травму ноги 21 листопада на першому етапі Кубка світу. Причому проходив він десь, а на олімпійському об'єкті. Тетяна припустилася помилки і зачепилася ногою за козирок траси так, що ногу вивернуло. Підсумок плачевний: розрив зв'язок і тріщина в таранній кістці, яка формує нижню частину гомілковостопного суглоба та передає вагу тіла на всю стопу. Обійшлося без операції. Але лікарі говорили, що на відновлення піде 5-6 тижнів. Іванова дала собі максимум місяць, щоби встигнути завоювати олімпійську ліцензію. Вже наприкінці грудня вона вийшла на старт у Вінтерберзі та навіть набрала там очки. Хоча не могла сама нести сани і на старт виходила в лангетці чи ортезі та з милицями, щоб не перевантажувати ногу. А справжнє повернення у спорт та гру сталося на улюбленій трасі в Сігулді 9 січня. Іванова стала третьою у класичній гонці та першою – у спринті.
Олімпійська медаль Тетяни Іванової – перша в новітній російській історії. До цього наші саночниці завойовували нагороди Ігор у далекому 1980
Багатьох здивувало, що Тетяна так швидко прийшла до норми після такої серйозної травми. Лікарям, масажистам - дякую. Але без сили волі, характеру та віри в себе нічого не було б. У Ванкувері-2010 Тетяна Іванова зупинилася за крок від медалі. У Сочі-2014 посіла лише сьоме місце в особистому турнірі та здобула срібло в естафеті. Хоча за цю медаль довелося боротись двічі – спочатку на домашній трасі, потім – у Спортивному арбітражному суді. Але на Ігри-2018 до Пхончхана Іванову все одно не запросили. Вона не опустила руки, залишилася до Пекіна і не здалася зараз. Просто не дозволяла собі розслаблятись, йшла до своєї мети. Сльози були вже після фінішу, коли нарешті можна було видихнути.
Тетяно, ви ж до останнього ходили на милицях і в лангеті. Коли його зняли?
Тетяна Іванова:Лангету зняла за кілька днів після того, як прибули до Китаю. Змагання були вже близько, і якщо до цього мені дозволяли виходити на старт із милицею чи з чиєюсь допомогою, то тут сказали: "Давай сама".
Озираючись назад, можете повірити, що змогли взяти медаль після такої травми?
Тетяна Іванова:Ця медаль для мене дуже багато важить. До останнього не була певна, що зможу її виграти. Взагалі, коли травмувалася два місяці тому, розуміла приблизні терміни відновлення та упокорюватися ситуації не хотіла. У мене і так перерва між Олімпійськими іграми вийшла 8 років. Не хотілося доводити паузу до 12. Для мене це було б надто важко. І розуміла, що потрібно максимально швидко відновитися та отримати від лікарів допуск. Хоча моя реабілітація тривала і продовжується в Пекіні, я досі перебуваю під наглядом лікарів.
Як вдалося налаштуватися на старт з огляду на обставини?
Тетяна Іванова:На змагання налаштовувалась: треба бути спокійною, проїхати чотири спроби і щоб нічого не вибивало з колії. За німками не гналася. Надто вже вони відірвалися. Але й на тому, щоби зберегти свою третю позицію, не зациклювалася. Хотіла просто провести два хороші заключні заїзди. І я щаслива, що в мене все вийшло.
Тим часом ще дві росіянки Катерина Катнікова та Вікторія Демченко не змогли пробитися до топ-20 найсильніших саночниць, які боролися за медалі. Катнікова впала під час першого заїзду: перекинулася і не змогла дістатися фінішу. У Демченка сталося падіння у другій спробі, але вона зуміла її закінчити. У підсумку Віка, донька триразового срібного призера Олімпійських ігор 2006 та 2014 років Альберта Демченка, посіла 28 місце за сумою трьох спусків.
bbabo.Net